Що сіється вчасно, те сходить і родить рясно!

ЩО СІЄТЬСЯ ВЧАСНО, ТЕ СХОДИТЬ І РОДИТЬ РЯСНО!

Доктор технічних наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України, ректор, почесний ректор Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут», депутат Верховної Ради СРСР останнього скликання, перший міністр освіти незалежної України — всі ці та низка інших заслуг і характеристик Петра Михайловича Таланчука визначають його як видатну постать у сучасній Україні.

Досить близьке спілкування з Петром Михайловичем протягом багатьох років і за різних обставин дає мені підстави стверджувати, що офіційні звання, посади, нагороди далеко не повною мірою характеризують його, як особистість. Як на мене, П. М. Таланчук, перш за все, — безкомпромісний патріот та відповідальний громадянин держави Україна.

Пригадую, як, будучи ректором КПІ, ще членом партії, він першим і чи не єдиним із високих посадовців відкрито підтримував не лише морально, а й організаційно Народний Рух України, надавши приміщення для його першого з'їзду. Відбувалося це в той час, коли ЦК Компартії України вів непримиренну боротьбу з Рухом, зокрема його секретар з ідеологічних питань Л. М. Кравчук (майбутній Президент України) систематично «світився» на телеекранах, заповзято викриваючи «антинародну суть» цієї патріотичної всеукраїнської організації.

Незабутнє враження на всіх справило студентське наметове містечко, що з'явилося восени 1990 року на нинішньому майдані Незалежності. Знову-таки: намети та їх обладнання надав КПІ згідно з розпорядженням ректора. Найперші роки на посаді Міністра освіти першого уряду незалежної України П. М. Таланчук спрямовує на кардинальне реформування освітянської сфери з метою її слугування вихованню національної свідомості, осучасненню знань, розширенню доступу до вищої освіти.

На жаль, чим далі від проголошення незалежності, тим більше владу в Україні захоплювали далеко не кращі вихідці з партійно-комсомольської бюрократії, які, прикриваючись базіканням про боротьбу з імперією, комуняками, москалями, теревенячи про розбудову держави, нещадно грабували, привласнювали або знищували майже все, що створили потом і кров'ю попередні покоління. Для цієї «діяльності», як з’ясувалося, зовсім не потрібні були ні інтелектуали, ні патріоти, ні чесні та самовіддані.

Та Петро Михайлович продовжує працювати на майбутнє України, її мужнього і терплячого народу. Він створює (скільки розуму, енергії, здоров'я, зусиль за цим словом!) справді унікальний вищий навчальний заклад — Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна», в якому нині навчаються та виховуються десятки тисяч молодих людей, що складають майбутнє нашої держави.

Низький уклін Вам, Петре Михайловичу, і хай все, що сієте, рясно сходить і добре родить!

автор: Арнольд Назарчук, генеральний директор науково-виробничого об'єднання "Електронмаш" (1986-1990), голова Київської міської ради (травень-жовтень 1990)

час видання: 2008


03/03/2010