Галя Мазуренко: поет, маляр, лицар духу (творчий портрет)

Галя Мазуренко: поет, маляр, лицар духу

(творчий портрет)

 

РЕГО Вадим,

студент 4 курсу денної форми навчання

спеціальності «Українська мова та література»

Інституту філології та масових комунікацій

Університету «Україна», місто Київ

 

В яскравому сузір’ї поетів «Празької школи» світлом незгасної зірки горить її ім’я – поета, художника, скульптора Галі Мазуренко. Вона народилася 1901 року в Петербурзі, в родині професора Боголюбова. Як і її посестра – Олена Теліга, а через десятиліття – Алла Горська, вийшовши з середовища російської культури, Галя Мазуренко сформувалася як українка – за словом, духом і чином.

Їй, нащадкові козацького роду Мазуренків і декабриста Татищева, рух проти течії, волелюбство, невпокореність передалися в генах і стали цінностями її непростого життя. На довгому й тернистому життєвому шляху (доля подарувала їй 99 років) вона пережила історичні буревії, що проносилися над Україною у ХХ столітті, де чорними віхами були поразка національно-визвольних змагань і вимушена еміграція їхніх учасників. Цю вродливу жінку з лагідною усмішкою життя випробовувало на незламність духу й особистими драмами і трагедіями: смерть первістка, репресії матері і розстріл дядьків Мазуренків, котрі були визначними діячами УНР, кочування повоєнною Європою... А розставання з донечкою Маринкою, яку бабуся забрала лікуватися в Україну і яка лише наприкінці життя дізналася, що в Лондоні живе її рідна мати? Старенькі і хворі, вони так і не змогли зустрітися, спілкувалися лише телефоном та листами...

Галя Мазуренко, яка з раннього дитинства виховувалася в російському дусі, вже в юності свідомо обирає для самоствердження в житті і творчості українську мову і культуру і разом із цим – драматичну долю українства у ХХ столітті: «Я скінчила школу під прізвищем батька, як його законна дочка, – Боголюбова, але для віршів і подальшого життя взяла дівоче прізвище моєї мами».

У 1919 році першокурсниця історико-філологічного факультету Катеринославського університету Галя Мазуренко стає бійцем Третьої Залізної стрілецької дивізії армії УНР, бере участь у жорстоких боях, хворіє на тиф. У борні за честь і волю нації ця тендітна дівчина, харизматична і пасіонарна, запалює своєю сміливістю бувалих воїнів-чоловіків. За мужність і відвагу її нагородили «Хрестом залізного стрільця». Пізніше, у книзі спогадів, виданій у Лондоні, – «Не той козак, що поборов, а той козак, що вивернувся», Галя Мазуренко описала події тих часів, зустрічі з професором Дмитром Яворницьким, який, воліючи вберегти дівчину від тогочасних небезпек, пропонував їй працювати в Музеї українського козацтва. Та доля склалася так, що вона змушена була відходити на еміграцію разом із уцілілими вояками війська УНР. Сам головний отаман Симон Петлюра, зустрівши дівчину у Варшаві, виділяє їй кошти на навчання за кордоном. Галя Мазуренко студіює філософію в Берлінському університеті, а в 1923 р. емігрує до Чехословаччини, де, переповнена жагою пізнання, жадібна до знань, водночас навчається в Українському вільному університеті, Українському високому педагогічному інституті ім. М. Драгоманова і в Українській студії пластичного мистецтва. «Писала дисертацію, возячи з собою друкарську машинку, в лісі під Прагою, коли діти купалися у Влтаві. Спали ми в похідній палатці, їли гриби, ожину, що попало! А коли прийшли большевики і знову почалися арешти і доноси, то я поїхала з дітьми до Словакії, в гори, де щотижня мусіла продовжувати свій дозвіл на перебування», – згадувала пізніше Г. Мазуренко.

У Празі часів Т. Масарика українські емігранти почувалися набагато вільніше, ніж будь-де за кордоном. Тут Галя Мазуренко жила до 1945 року, відтак із наближенням до кордонів Чехословаччини Червоної армії перебралася до Лондона. На чужині, з двома малими дітьми (синок, маючи нервові розлади, потребував постійної опіки), без коштів, без знайомих, без роботи... Доля знову випробувала її на міцність духу. І, як це часто буває, вольові, дужі чоловіки ламаються під тягарем випробувань, а м’які серцем, із тонкою душевною організацією жінки вистоюють. Галя Мазуренко спочатку влаштовується на підсобні роботи в друкарню, з роками утверджує себе як маляр і скульптор. Людина, яка лікувалася від усіх життєвих негод і депресій поезією і малярством, влаштовує у своєму домі приватну художню студію. Тут вона збирає не якихось особливо обдарованих людей, а тих, хто бажає навчитися малювати, віком від двох до семидесяти років. Одна з її студійок, сусідка по квартирі, згадує, як вона, вбита горем, ледь не наклала на себе руки. Галя Мазуренко їй запропонувала: «Приходьте малювати, може, Вам полегшає». Так вона врятувала жінку від депресії, а та згодом, ставши вправною мисткинею, так оцінила уроки Галі Мазуренко: «Це була художня терапія, бо наша вчителька мала серце, щире й добре до людей». Цікаво, що сама наставниця у малярстві ніколи нікого зі своїх учнів не критикувала, а завжди знаходила підстави їх похвалити, морально підтримати, наснажити, і тому всі вони досягли своїх успіхів у царині малярства. Власне, у Великій Британії Галя Мазуренко була знана радше як художник і скульптор. Її мистецький і педагогічний талант приніс їй визнання і на чужині, вона здобула визнання і багато років викладала у мистецькому коледжі при Лондонському університеті, натомість її поетичні твори були там майже невідомі.

Ми спинимося на празькому періоді творчості Галі Мазуренко, адже, за твердженням Миколи Невeлого, «найвищого художнього й ідейного рівня досягла українська поезія в діаспорі між першою і другою світовою війною у творчості празької поетичної школи». У Празі Галя Мазуренко видала на благодійні кошти поетичні збірки «Акварелі» (1927), «Стежка», «Вогні» (1939), «Снігоцвіти» (1941).

Широкий тематичний спектр поезії Галі Мазуренко розгортається, як і палітра її малярських творів. Тут і античні мотиви («І довго вміє ждати невбитий Мінотавр», «Гралися в лісі вакханки Діоніса»), й алюзії та ремінісценції з європейської літератури («І Лореляя гнівно кида речі опухлому рибалоньці услід», і мотиви східної поезії («Гафізе, вчителю премудрий, лікуй, лікуй наш дух», «Вино у чарці Лі-Тай-По... вино п’янке у чарівних поезіях столітніх»).

У ранніх віршах Галі Мазуренко празького періоду переважають ностальгійні настрої, меланхолійні емоції, рефлексії, наснажені пейзажем чи твором мистецтва. Тут ще відчутне сильне пісенно-фольклорне начало («Закрила вічі й чую рідний край, співучий відгук мови України», «Світе любий таємний, далекий, Так, як зоряні ночі Вкраїни, Як лелека, в ту світлу країну, Я полечу туди, як лелека»). «Креп вигнання» (трагічна метафора авторки) тяжіє над поезією Галі Мазуренко історичної тематики: чи то мотиви докняжої і княжої Русі, чи то доба Козаччини. Звертаючись до сюжету про Ганну Ярославну в однойменній поезії, вона зосереджується на розкритті внутрішньої драми французької королеви як жінки, історії її кохання до лицаря Де-Перрона: «Сама. Знеславлена, мовчазна й горда Зажуриться на тихому узгір’ї Не за Парижем і не за дофином, А за зозулею над стінами Крепі»). У ностальгійному вірші, знесилена розпукою і думами про Україну, її майбуття, вона сумовито констатує: «Одна земля, зруйнована й недужа, нас породила у недобрий час». Філософ і теософ, наділена інтуїцією містика, Галя Мазуренко у своїх духовних візіях проникає в часи козацтва і робить цікаве узагальнення щодо долі українського народу: «Серед Дніпрових вод не згине характерник, Бо характерник – наш народ».

Уже наприкінці життя, в Лондоні, осмислюючи тернистий шлях України до волі і незалежності, поетка пише про мужів, які «виростають з землі боронити свою Україну, бо знали Три Роки Волі, і їм немає спину».

Сьогодні, за крутим віражем історії, знову настав час боронити Україну – її мову і культуру, її честь і гідність. І як нам тепер не вистачає таких жінок, лицарів духу і чину, як Галя Мазуренко! Її жертовне служіння Україні на різних етапах драматичної історії нашої Батьківщини – гвинтівкою вояка УНР, пером і пензлем талановитої українки на чужині – надихатиме нинішню молодь у протидії знавіснілій орді українофобів, за волю і справжню нашу незалежність.

автор: РЕГО Вадим, студент 4 курсу денної форми навчання спеціальності «Українська мова та література» Інституту філології та масових комунікацій Університету «Україна», місто Київ

час видання: 2012


11/12/2012