Щедрий та безкорисливий меценат

Щедрий та безкорисливий меценат

 

Так сталося, що добрі справи великої сім'ї цукрозаводчиків Терещенків, відомих своєю благодійною і меценатською діяльністю, пов'язували в суспільному сприйманні головним чином із одним із них - із Миколою Артемовичем. Саме на честь його була названа у 1900 році вулиця, сусідня з теперішнім Шевченківським парком. На цій же вулиці жив і його молодший брат Федір Артемович, активність якого у громадських справах була не меншою. А в дечому молодший брат навіть переважав старшого.

Народився Федір Артемович 170 років тому 8 лютого 1832 року в місті Глухові на Чернігівщині. В цей час у купця Артема Яковича Терещенка і його дружини Пелагеї Георгіївни вже було двоє дітей - син Микола і дочка Марія (пізніше народився Семен). Як і його старший брат, Федір закінчив лише Глухівське училище, бо рано почав допомагати батькові в його комерції. Він обирався бургомістром Глухівського магістрату, був мировим суддею, займався справами благодійних фондів, заснованих сім'єю Терещенків у Глухові, а в 1869 p. протягом шести місяців заміщав брата Миколу на посаді міського голови.

На початку 1870 років братам стало тісно у провінційному Глухові, і вони переїхали до Москви. Оселившись тут, Федір Артемович стає почесним членом Московської ради дитячих притулків (у вересні 1873 року), а в серпні 1874 р. - членом Московського благодійного товариства. Там же, у Москві, обирається церковним старостою Тетянівської церкви при Університеті. Перша дружина Федора Артемовича - Марія Павлівна - також займалась благодійною справою, входила до складу комітетів при Московському 1-му і 2-му пологових притулках.

У кінці 1874 р. Микола, а вслід за ним і Федір Артемович, переїздять із Москви до Києва. І відразу ж брати стають почесними членами Товариства "земельних" колоній та ремісничих притулків, а також Товариства денних дитячих притулків, Товариства опіки над пораненими і хворими солдатами і багатьох інших комітетів.

У березні 1883 року Федір Артемович заміщає брата на посаді гласного міської думи.

У січні 1881 р. Федір Артемович звертається до Думи із проханням, в якому висловив побажання побудувати й утримувати безоплатний нічліжний будинок, який може розмістити від 200 до 400 людей. Для цієї мети меценат просив виділити земельну ділянку.

Прагнення Терещенка було із вдячністю підтримане, і Дума виділила необхідну ділянку землі в 528 кв. сажнів (Нижній Вал, 49). Ф.А. Терещенко побудував за свої кошти триповерховий нічний притулок на 500 людей, також двоповерховий будинок із безкоштовними квартирами "для бідних удовиць і престарілих жінок"; а також будинок безкоштовного пологового притулку для бідних. Перший у Києві такий великий нічний притулок зразу ж заповнився і ніколи не був порожнім: у перший рік у ньому переночувало близько 190 тисяч молодих людей, у наступному році - 230 тисяч, а за 20 років - З мільйони 358 тисяч 242 особи.

За 25 років існування пологовий притулок для бідних, збудований на кошти молодого Терещенка, допоміг 11 тисячам 268 вагітним жінкам.

На густозаселеному Подолі завдяки фінансовій підтримці Ф.А. Терещенка були відкриті: денний притулок для дітей робітників і відділення безкоштовного лікування Червоного Хреста, побудовані за його кошти кам'яні церкви — Веденська на розі вулиць Ярославської і Почаївської та Іорданська — на Кирилівській вулиці.

Багато зробив Терещенко і для Рубежанської колонії малолітніх злочинців (12-17 років), яка була відкрита в 1876 році. У жовтні 1893 року тут почали богослужіння у власній церкві, названій на честь Олександра Невського. Вона теж була побудована на кошти благодійника.

Я хочу звернути увагу на те, що Федір Артемович приділяв велику увагу студентам. Так, у 1887 р. він побудував церкву св. О. Невського у другій гімназії, почесним благодійником якої був із 1881 р. До самої смерті активно допомагав навчальному закладу. Щорічно, як благодійник, вносив до гімназії 1 тис. крб. У 1889 році за таку діяльність гімназії Терещенко був нагороджений орденом Анни І ступеня.

Величезні заслуги Ф А Терещенка у збиранні і збереженні творів мистецтва. В цьому він навіть обійшов свого старшого брата. Спеціально для картинної галереї Ф. Терещенко побудував свій дім-палац по вулиці Олексіївській, 9, де він оселився зі своєю дружиною - Надією Володимирівною.

Основним джерелом поповнення мистецького зібрання Терещенка були аукціони і виставки художників, які проводилися в Києві з 1872 р. Сім'я Терещенків стала серйозним суперником відомого московського колекціонера П.М. Третьякова.

 

Більше чверті століття віддав Ф.А. Терещенко колекціонуванню картин вітчизняних художників. Ось приблизний перелік їхніх прізвищ: Айвазовський, Васнєцов, Ге, Левітан, Максимов, Перов, Рєпін, Савицький, Трутовський, Шмигін, Ярошенко...

В 1888 р. Ф.А. Терещенка обрали до складу ініціативної групи шанувальників давнини і мистецтва, замисливши заснувати в Києві Міський музей. За два дні до своєї смерті (15 червня 1894 р.) меценат вніс 25 тис. крб. на спорудження будинку. Зараз це - Національний мистецький музей України.

У роки Першої світової війни Ф.А. Терещенка, наслідуючи його традиції, відкрили на свої власні кошти лазарет на розі Бібіковського бульвару і Терещенківської вулиці, у будинку № 13/7; притулок для нижчих чиновників із ампутованими кінцівками - у будинку 8 на вулиці Кузнєчній; а також шпиталі - на 120 ліжок - у будинку торговельної школи і на вулиці Грушевського, 10. Відкритий був також шпиталь (лазарет) на теперішній Терещенківській, 9, де збереглась художня колекція Ф.А. Терещенка.

Федір Артемович Терещенко помер дійсним статським радником, почесним громадянином м. Києва (отримав це звання в липні 1892 р., на п'ять місяців раніше, ніж його брат Микола), кавалером багатьох вітчизняних та іноземних орденів, у тому числі французького – Почесного легіону і чорногорського – князя Данила. Усього цього Терещенко удостоївся за щедру та безкорисливу благодійну діяльність.

 

Іван БОРОЗИНЕЦЬ,

студент ІІ курсу

(спеціальність "Переклад")

Газета «Університет «Україна», 8, 2002

автор: Іван Борозинець, студент ІІ курсу (спеціальність "Переклад")

видання: Газета «Університет «Україна», № 8, 2002, час видання: 2002


24/02/2010