Скіфська Кельтика: Україна – Rutena Civitas – транзит

Скіфська Кельтика: Україна – Rutena Civitas – транзит

 

УДК 316.32 (477)

Валерій Бебик, доктор політичних наук, професор,

проректор Університету «Україна»,

голова Всеукраїнської асоціації політичних наук

 

У статті розглядається скіфо/арійське походження кельтів та їх роль у світових та європейських цивілізаційних процесах.

Ключові слова: цивілізація, міфи, скіфи/aрії, кельти/гали.

 

В статье рассматривается скифо/арийское происхождение кельтов, а также их роль в мирових и европейских цивилизационных процессах.

Ключевые слова: цивилизация, мифи, скифы/aрии, кельты/галы.

 

The article is considered scythian/aryan origin of kelts and their role at world and European civilization processes.

Key words: a civilization, myths, kelts-gauls.

 

Сучасна версія так званої «Всесвітньої історії», так само, як і канонічна «Біблія», насправді виглядають як цілеспрямовано, не дуже логічно і достатньо суперечливо створені міфи, що протягом століть обслуговують політичні та бізнесові потреби певної «богообраної» світової еліти, яка накопичила потужні фінансові та політичні ресурси і править у більшості країн іудео-християнського світу [3].

Цю глобалізовану версію так званої «Всесвітньої історії» і досі вельми наполегливо викладають у наших і зарубіжних школах та університетах [1; 2; 4; 6]. Потужну підтримку з боку зацікавлених церковних кіл вона має завдяки мільйонним різномовним тиражам «Біблії», відредагованої монахами-ідеологами візантійського імператора Юстиніана (VI ст. н. е.) за рецептами Мойсея і Соломона [5].

 

• Про скіфів і слов'ян, або міф про «слов'янську єдність»

Вказана вище робота по корегуванню глобальної історії людства (в частині опису ролі та впливів на світовий розвиток давньоукраїнської цивілізації) була продовжена російським царем Петром І, який пограбував українські монастирі і вивіз до Московії практично всі стародавні українські літописи.

Закінчила цей процес фальсифікації всесвітньої історії російськопіддана німкеня-імператриця Катерина ІІ, яка разом із німецькими та московськими «професійними істориками» тотально зачистила ці та інші літописи відповідно до «державного замовлення» Московського царства, що без будь-яких історичних підстав перебрало на себе назву «другої Русі» і «Третього Риму».

«Друга Русь» поступово «приватизувала» історію справжньої Русі-України (Київської держави ІХ-ХІІ ст. н. е.) і почала іменувати себе Російською імперією (ХVIII ст.).

Як переконливо довів В. Белінський, після такої ретельної «наукової» зачистки «професійних» німецьких і московських істориків назавжди зникли давньоукраїнські тексти: дохристиянські і навіть ранньохристиянські (жерців-волхвів, Нестора-літописця та ін.).

Натомість них з'явилися модифіковані «історичні хрестоматії» у вигляді так званих зведених літописів (Київського, Псковського та ін.), в яких вся історія українців-русів, розписана крізь призму так званої норманської версії, започатковується лише з ІХ ст. н. е. [7].

Генеральна історіографічна лінія Московської імперії настійливо і скоординовано переконувала читачів «обрізаних» і «зведених» історичних дайджестів: мовляв, прийшли варяги і почали керувати «нами-слов'янами», які самі собі не могли дати ради, не мали ні державності, ні культури, ні «правильної» віри.

Усе було б нічого, якби українці були слов'янами! Вся «пікантність» ситуації полягає в тому, що ні українці-руси, ні росіяни ніколи й не були слов'янами!

Українці, як авторитетно стверджує знаний російський історик З. Рагозіна (1903), є нащадками скіфів [31]. А росіяни, як переконливо довів В. Белінський (2006), є нащадками народу моксель, змішаного із золото-ординськими етносами [7]. То ж якими-такими «слов'янами» керували варяги-нормани в Україні-Русі?..

До речі, „Правда роська" (не Руська, а Роська - по тексту!), політико-правова пам'ятка суспільної думки України-Русі (Х-ХІІ ст.), чітко відокремлює русинів-українців від словен.

Процитуємо ж цю „Правду роську" Великого київського князя Ярослава (за Академічним списком ХV ст.):

„Оубьет моуж моужа, то мьстить братоу брата, или сынови отца, любо отцю сына, или братоучадоу, любо сестриноу сынови; аще не боуде кто мьстя, то 40 гривен за голову; аще боудеть роусинъ, любо гридинъ, любо коупчина, любо ябетникъ, любо мечникъ, аще (в) изгои боудеть, любо словенинъ, то 40 гривенъ положити за нъ" [38, с. 75]!

Отже, як справедливо зауважує відомий російський дослідник і науковий коментатор М. Тихомиров, згадані у цьому середньовічному текстові русин і словенин були представниками абсолютно різних народів.

Русинами, як свідчить цей авторитетний фахівець із «чомусь» названої росіянами «Русской правды», новгородці та інші мешканці нинішніх російських земель звали жителів Київської Русі. А самоназвою новгородців було словени! Так що українці ніколи не були і не є слов'янами!

Саме тому так відрізняються наші мови, культура, звички, ментальність... Саме тому російська імперська історична наука (В. Татищев, М. Ломоносов та ін.) посилалися на прадавній міф про наших предків, згідно з яким було два брати - Скіф і Словен. Старший брат Скіф залишився жити на батьківській землі (в Україні), а молодший брат Словен пішов на північ і ... заснував Новгород (у Росії)...

Проте слід зауважити, що висловлювання про витоки і джерела слов'янства вказаних російських учених відрізняються від думок європейських істориків. Наприклад, Ф. Дворнік стверджує, що на початку слов'яни жили між Віслою і Дністром, а згодом переселилися аж до Ельби [19]. І, якщо подивитися на сучасну карту Європи, то виходить, що насправді слов'янами є поляки, словаки і словенці.

Виходячи з «Правди роської» князя Ярослава, слов'янами таки були і новгородці. Але після того, як московські царі зруйнували Новгород і Псков, за свідченням В. Белінського, корінні мешканці тих країв були або знищені, або переселені до Московії, де були асимільовані народом моксель та його татарською елітою [7].

Але, подивіться, всі дослідники (В. Татищев, М. Ломоносов, З. Рагозіна, Ф. Дворнік) сходяться в одному: українці - нащадки скіфів, а не слов'ян!

І ця теза кардинально змінює наше уявлення про справжнє походження українців. Так само, як і змінює наше розуміння причин виникнення міфу про так звану слов'янську єдність, котрий ідеологічно «пояснював» підкореним народам Російської імперії, хто є ким у цьому міфічному родстві «вершника і коня».

 

• Кельти і «норманський міф» у стародавній українській історії

Показово, що цілковито політична і аж ніяк не історична (за твердженням відомого юриста і суспільно-політичного діяча часів УНР С. Шелухіна [41; 42]) норманська версія походження української державності часів Київської доби (ІХ-ХІІ ст.) протягом тривалого часу всерйоз обговорювалася, зокрема, й українськими дослідниками.

Скажімо, голова Центральної Ради Української Народної Республіки (УНР) і водночас професор історії М. Грушевський вважав, що українська культура є культурою західноєвропейського типу, яка має тісні зв'язки з культурою кельтів (кельтською культурою Подунав'я) і греків (культурою держави Мітрідатів та узбережжя Понту, себто Чорного моря) [15].

Але, оцінюючи кельтські впливи на українську культуру, як справедливо зазначають сучасні львівські дослідники М. Гетьманчук і Я. Турчин, цей відомий історик вважав, що згадані кельтські впливи на українську культуру здійснювалися через германців [13].

Зрештою подібні висновки М. Грушевського не виглядають чимось надто особливим, враховуючи, що даний історик-масон на початку ХХ ст. працював у Львівському університеті, котрий фінансувався з австрійської казни.

Від себе зауважимо, що кельти з Подунав'я територіально проживали поруч із антами, які мешкали між річками Дністром і Бугом (Черняхівська археологічна культура). А Боспорське царство (держава Мітрідатів), яке контролювало Причорномор'я і Приазов'я, насправді було не грецьким, а скіфсько-еллінським. Про це, зокрема, писав Геродот [49]. Підтверджують його висновки й сучасні дослідники П. Гарачук [12] та С. Піддубний [30].

Відтак ми маємо всі підстави стверджувати, що теза М. Грушевського щодо кельтських впливів на формування української культури є достатньо переконливою.

Натомість його твердження щодо вагомості грецьких впливів на українську культуру є не зовсім коректним. Радше, воно виникло під впливом сконструйованого німецькими істориками замовленого міфу про так звану «грецьку колонізацію Причорномор'я».

Вже згадуваний нами С. Шелухін сформулював іншу концепцію етногенезу українського народу. На думку цього автора, українська нація веде свою історію від кельтів-русинів, що проживали на території Південної Франції (сучасний Провансаль).

За свідченням римського імператора Юлія Цезаря (І ст. н. е.) кельтів римляни називали галлами - від назви півнів (Galli), які мали у цього народу культовий характер. Греки іменували кельтів приблизно так само - галатами.

Існує думка, що ім'я галли було самоназвою кельтів-русинів. Прибічники цієї версії, зокрема, привертають увагу до відповідних топонімів, поширених у місцях проживання галлів:

- Україна: село Гали (Волинь), місто Галич, край Галичина; стародавнє місто в гирлі Дніпра Гілея;

- Румунія: місто-порт Галац;

- Іспанія: край Галіція;

- Португалія: «порт галлів»;

- Палестина: Галілея;

- стародавні назви країн у Малій Азії, Іспанії, Франції: Галатія, Галлія тощо.

Кельтська Русь у Галії (Франції) мала свою державність ще до нашої ери і називалася Ruthena Civitas. Отже, на переконання дослідника, русини - одне з кельтських племен, що вело таке ж саме суспільно-політичне життя, як і всі кельти. Суспільство Кельтської Русі в Галії було поділено на друїдів (релігійно-духовний стан), кінників (військово-політичний стан) і плебс (простий люд) [41].

Як пише С. Шелухін, у часи Аттіли (V ст. н. е.) кельти-русини були змушені переселитися до римської провінції Норік (до речі, це арійська назва - В.Б.), котра розташовувалась у районі сучасної Австрії (Зальцбург).

У ці ж самі часи кельти-русини поселяються у Придунайщині, Панонії та Приадриатиці, підсилюються за рахунок шлюбу зі слов'янськими племенами адріатичної слов'янської раси (до якої, на його думку, належали й анти) і продовжують свою міграцію у пониззя Дунаю. Згодом (у VII-VIII ст. н.е.) вони доходять до Азовського моря, перетинають річку Дон і утворюють на Таманському півострові державу Тмутаракань або Чорноморську Русь.

У ІХ ст., як робить цей дослідник, значна частина кельтів-русинів переселяється на землі антів-полян, з'єднується з ними й утворює державу Русь зі столицею у Києві.

Посилаючись на візантійського історика Прокопія, який у своїх працях (550-554 рр.) свідчив, що анти жили на території України ще в ІІІ ст. н.е., С.Шелухін зазначає, що за 600 років до приходу кельтів-русинів на територію сучасної України анти-українці вже мали свою державність і самостійно виступали у міжнародних стосунках.

Отже, русини у французькому Провансалі, австрійському Зальцбурзі та українському Києві, на переконання С.Шелухіна, - один і той же народ кельтського (галльського) походження [41, с. 27]. Саме кельти (помилково - В.Б.), вважає він, принесли в Україну гальські мечі з тризубом, культ півня і т.ін.

Інша кельтська (гальська) міграційна хвиля, за твердженням згаданого дослідника прадавньої української історії, була спрямована з римської провінції Норік у район Карпатських гір та річки Збруч (Прикарпаття), де змішалася з місцевим населенням і сформувала державність Галичини.

Безумовно, виходячи з тих фактів, що мав на той час у своєму розпорядженні С.Шелухін, його висновки виглядають достатньо логічними й обґрунтованими.

Але, враховуючи результати сучасних археологічних досліджень, ми вже знаємо, що, наприклад, символи тризуба і хреста зустрічаються в Україні ще в епоху Мезинської цивілізації (щонайменше ХІІ тис. до н.е.). Відтак, питання, хто, коли і куди приніс тризуб, вирішується явно не на користь Західної Європи.

Більш достовірною виглядає версія, що частина кельтів-русинів просто реемігрувала (повернулася) до України після завоювання римськими легіонами Ю. Цезаря (І ст. н.е.) території Кельтської Русі в Галлії (Південна Франція). Повернулися (і були прийняті антами, чиє ім'я перекладається стародавні, древні) як дальні родичі, що мали законне право поселитися на батьківських землях.

У ІХ ст. н.е. таким же чином (після військової поразки на території сучасної Німеччини та Швеції) повернеться на рідні українські землі інше кельтсько-русинське плем'я на чолі з вождем Свенельдом (Сивочолим). Останній на старовинних династійних правах розділить владу в Київській державі разом із князем Ігорем та княгинею Ольгою (про що ми поговоримо окремо) [24].

Звернемо також додаткову увагу на австрійський Зальцбург, де історики фіксують появу кельтів-русинів за часів легендарного царя Аттіли [V ст. до н.е.]. Нагадаємо, що на думку С. Шелухіна, вони начебто прийшли туди з Південної Франції (Провансаль).

Але ж як тоді пояснити існування в Середні віки на території тієї ж самої Австрії князівства Войнова Крайна, яке за свідченням Ф.Дворніка входило до складу Священної римської імперії, створеної на уламках своєї попередниці - «просто» Римської імперії [19]?

Варто пригадати також, що в Подунав'ї (сучасна Сербія), де теж проживали кельти-русини, в ці ж самі часи існувала Сербська Крайна з аналогічним Войновій Крайні міжнародно-правовим статусом [18].

Існує ця місцина - Сербська Крайна, розташована на берегах величного Дунаю, і нині - у Північно-східній Сербії. А поруч, у Боснії і досі благополучно існує район із аналогічною назвою - Крайна, розташований у басейні річки Врбас (від слова верба - В.Б.?) із центром у м. Бігач.

Давайте замислимося, а чому це кельти-русини, які начебто прийшли на території тогочасних Австрії і Сербії з території тогочасної Франції, називають свої державні утворення «Українами»? Чи не тому, що насправді вони прийшли з території тогочасної України зі столицею в Києві?..

Враховуючи, що археологи фіксують появу кельтських поселень на території сучасної України (с. Бовшів на Івано-Франківщині, м. Мукачеве на Закарпатті, с. Залісся на Київщині, с. Парутіне/Троя/Ольвія на Миколаївщині [22]), починаючи з ІІІ тис. до н.е., ця версія виглядає найбільш правдоподібною. Вражає й широка географія кельтських поселень: Західна, Центральна і Південна Україна, що свідчить про кельтів як корінних жителів України.

Зовсім несподівано археологічні артефакти були підтверджені троянським епосом. Як стверджував Квінт Смірнський у своїй праці «Після Гомера» (VII, 675-681), серед троянських воїнів був чоловік, якого звали Кельт (син Мегеса і Перибеї), який загинув у двобої із «греком» Неоптолемом [51].

Судячи з того, що цей троянський воїн Кельт був народжений від батьків, що мешкали у Трої, навряд чи він був зайдою-найманцем, котрий прагнув заробити гроші на війні. Безперечно, він захищав свою батьківщину Троаду (столиця  м. Троя), котра насправді, як доводять П. Гарачук [12] і С. Піддубний [30], знаходилась у районі сучасного українського м. Миколаєва (с. Парутіне).

Якщо ж пригадати, що римляни називали своїх предків-троянців теукрами (Teucri) [3], а Геродот називав скіфів-георгіїв (борисфенітів) нащадками «древніх і славних теукрів» [49], логічно було б висунути тезу, що кельти - це частина великого скіфсько/сакського етносу, нащадками якого є сучасні українці.

Ця теза знаходить своє підтвердження й у висновках А. Кемпа (мал. 5-1 [44]) щодо заселення, починаючи з VI тис. до н.е., країни Кельтики (так називалася Європа на картах аж до ХVII ст. [9, с.156-157]) вихідцями з України.

Отже, з урахуванням наведених вище фактів ми маємо всі підстави для революційних висновків: кельти, що належали до великої скіфської родини (батьківщиною якої є територія сучасної України) задовго до так званої «нашої ери» принесли культуру давньоукраїнської цивілізації на західноєвропейські землі.

 

Мал. 5-1. Карта розселення нордичної (скіфо-арійської) раси

з території України (VI тис. до н.е.)

 

• Діти Бога Сонця Кола і богині води Дани

 

Багаторічний прем'єр-міністр Великої Британії (і за сумісництвом - історик) У.Черчилль, спираючись на римські хроніки, стверджував, що до приходу римських легіонів Ю.Цезаря на Британські острови (І ст. н.е.) там хазяйнували кельти (колти) [40].

Останні, як відомо, в древності проживали на величезній території (що звалася Келтика [9]) від Волги - аж до Балкан і Атлантики [22; 27; 37; 50] і вклонялися Богу Сонця, що називався Коло. Базовий державотворчий етнос країни Кельтики - кельти/колти (від слова Коло/Сонце) іменував себе ще й дітьми Богині Дани, а за основний символ своєї сонячної релігії мав свастику.

Цікаво, до речі, зауважити, що свастика (звідси й символ - хрест) вперше зустрічається в Мезинській цивілізації України (Центральна Україна) ще до ХІІ тис. до н.е.! Приблизно в цей же час, як свідчать археологи, з'являється символ хреста і на «вотчині» кельтів-русинів - Галичині (Львів) [4].

 

Мал. 5-2. Кельтський хрест (дохристиянської доби),

із символом сонячного Кола

 

Богиня Дана (богиня води і плодороддя) дала своє ім'я річкам Тана/Дана (Дон), (Д)Ніпер (Дніпро), (Д)Ністру (Дністер), Данай (Дунай). Вельми показово, що Голубий Ніл починає свій величний шлях по Африці з ефіопського озера Тана... Судячи з етимології назви цього високогірного озера, Богиня води і плодороддя Дана панувала і на Африканському континенті! Враховуючи, що скіфи/арії залишили свій слід в Африці (ІІІ-ІІ тис. до н.е.) [3], а власне кельти/скіфи - в Малій Азії (держава Галатія, IV ст. н.е.) [50], нині це вже й не дивує.

Як не дивують слова англійського дослідника Д.С. Прічарда, що кельти-галли мали скіфське походження і були вихідцями з нинішньої Галичини, що переконливо підтверджено сучасними археологічними знахідками [50; 37; 22].

До початку І тис. до н.е. кельти/галли оволоділи майже всією Європою. Вони були високі на зріст, мали білу шкіру, розвинені м'язи, русяве волосся, довгі козацькі вуса, розвинену музично-пісенну культуру, уважне ставлення до свого зовнішнього вигляду, культ краси [37].

Улюбленою зброєю кельтів/галлів (як і у скіфів/саків!) була сокира. Сокира широко використовувалася як бойова та ритуальна зброя, а також - як господарський інструмент.

Сокиру ще називають «кельтом» - від українського «колоти», «розколювати», звідси - «колун». Цілком можливо, що саме з цієї причини галлів стали називати кельтами (ще одна, окрім «сонячної» версії).

Віртуозне володіння сокирою-кельтом і донині збереглося у мешканців карпатського регіону України, де в кожній гуцульській родині є ритуальна сокира (бартка, кельт), котра ще донедавна була обов'язковим атрибутом дорослого чоловіка.

А погляньмо на гуцульські танці, які є чи не найяскравішим підтвердженням карпатського походження кельтів/галів. Порівняйте їх із танцями ірландських кельтів, і ви побачите ті ж самі рухи з притисненими до тіла прямими руками (імітують швидке спускання з гори), ті ж самі музичні інструменти (коза-«волинка», дримба), що і в українських гуцулів.

 

Мал. 5-3. Скіфо-еллінський Бог Сонця Аполлон із символом Кола (II ст. н.е.).

 

До речі, філологи тлумачать слово гоцул як галасливий, непосидючий і вважають його етимологічно близьким до слова галл. Близькими до слова гоцул є також слова: гоцак - танок зі стрибками та гучати - звучати, шуміти, гудіти [14].

Цікаво, що у кельтів/галлів був чималий пантеон богів, хоча інформації про них збереглося не так уже й багато [25; 27; 37].

Окрім Бога Сонця Кола та Богині води Дани вони молилися і приносили людські (як це не сумно) жертви наступним богам: Лугу, Єзусу (через повішення), Таранісу (через спалення), Тевтату (через утоплення) тощо.

До речі, етимологія імен цих богів теж може дати чимало інформації для роздумів.

Наприклад, царів Шумеру/Сумеру/Самари (ІІІ тис. до н.е.) іменували не інакше, як лугаль. Окрім того, ми маємо місто Луганськ (Луганщина), місто Лугини (Житомирщина), село Лугове (Запоріжжя), село Луги (Вінниччина). Можливо, це і співпадіння, але...

Цікаві аналогії виникають і у зв'язку з іменем бога Єзуса. Насамперед, слід відзначити, що в Івано-Франківській області є місто Єзопіль. А загалом, ім'я кельтського бога Єзуса «чомусь» дуже співзвучне з іменем Їсуса Христа.

І тут є аж два «але»:

1. Кельтський бог Єзус щонайменше на кількасот років старший за «канонічного» (в іудео-християнському каноні) Їсуса Христа;

2. Кельтський хрест із символом Бога Сонця Кола (мал.5-2) дивовижно повторює мезинські орнаменти, знайдені в Україні і датовані щонайменше ХІІ тис. до н.е.!

Таким чином, коли католики, скажімо, вимовляють фразу: «Єзус Марія», не виключено, що насправді (навіть, не знаючи того), вони звертаються до кельтського бога Єзуса та його Марії. Хоча, можливо, то є стародавня українська богиня підземелля Мара?...

До речі, серед петрогліфів, знайдених в Україні, на Кольському півострові в Росії, у Древньому Єгипті та Китаї (іньське письмо), а також на півночі Європи є гомоморфно тотожні зображення Кола-Сонця. Саме так, між іншим, іменувалась козацька рада у запорожців, хороводний танець на Балканах тощо...

Такі собі „дивні і неймовірні" співпадіння дали можливість російському досліднику В.Дьоміну дійти висновку, що „археологічні і археографічні пам'ятки однозначно підтверджують генетичну спорідненість доіндоєвропейської, протокитайської і древньоєгипетської культур" [20].

І це дає нам підстави для висновків, що праукраїнське культура є давнішою за давньоєгипетську і протокитайську культури, котрі стартували у світовому цивілізаційному марафоні лише з ІІІ-го тис. до н.е.

Вчені помітили, що серед петрогліфів, знайдених в Україні, на Кольському півострові в Росії, у Древньому Єгипті та Китаї (іньське письмо) є стародавні зображення Кола-Сонця.

Що ж їх усіх єднає? Українське слово Коло, яке було ім'ям древнього сонячного божества.

Таким же чином (процедурно) виглядала нарада у золотординських ханів-Чингизидів, коли вони сідали на землю і навколо свого зібрання окреслювали магічне коло. І це, до речі, не є особливою дивиною, оскільки рід Чингізхана походить по батьківській лінії від арійського роду Сивого Вовка, що прийшов (за монгольськими хроніками) з Тібету.

Колтами наші предки називали кельтів, котрі в древності проживали на величезній території від Волги аж до Балкан і Атлантики.

З історії також відомі колхи (Колхида, що на Кавказі) і колья (Латинська Америка). Останні, до речі, теж сповідували культ Бога Сонця - Кола...

Отже, згадаймо класичну фразу „Спочатку було Слово, і Слово було - Бог" і звернемо увагу на те, що зародки усіх світових релігій виникли на території України.

За даними В. Мойсеєнка, львівські археологи знайшли зображення гілки (символізує істинність) і хреста (символ правителя або головного заняття), які були викарбувані нашими предками на розі північного оленя за 10 тисяч років до утвердження цього символу у християнстві [4]!

А славетна трипільська цивілізація, локалізована в Україні (6-3 тис. до н.е.), залишила нам на керамічних виробах десятки зображень хрестів, тризубів-берегинь (символів язичництва - православ'я, а згодом - іудаїзму та християнства), півмісяців (іслам), та символів Інь і Янь (конфуціанство).

Отже, факти свідчать, що провідні світові релігії планети, швидше за все, мають праукраїнське походження! А носії праукраїнської цивілізації залишили у світі, і, зокрема в Європі, свій неповторний культурно-цивілізаційний слід.

Українські історики В. Даниленко, В. Верстюк, О. Дзюба та В. Репринцев на чисельному фактологічному матеріалі стверджують, що індоєвропейська спільнота сформувалася на території сучасної України у Х - VII тис. до н.е. [11].

А російський сходознавець Л. Васильєв переконливо доводить, що арії вийшли з берегів Дніпра (ІІ тис. до н.е.) [10]. Судячи з археологічних артефактів вони дійшли не тільки до Ірану, Індії, М'янми та Індонезії, але й до Британських островів.

Зокрема, археологи підтвердять, що британські пікти (довгі кургани, що згодом з'являться і у варягів) дуже нагадують ще більш древні арійські поховання, знайдені, наприклад, у районі Красного Хутора, що поблизу Києва [8]!

Як свідчать скандинавські вчені, на території Норвегії люди з'явилися приблизно у Х - VIII тис. до н.е. (після закінчення останнього льодовикового періоду), а біля IV тис. до н.е. вони вже займалися збиральництвом і рибальством [18; ].

Звідки вони могли прийти? Напевно, звідти, де льодовик не переривав лінії життя. Практично єдине місце в Європі (окрім півдня), де це було можливим - Україна [8].

Лише наприкінці кам'яного віку (XV ст. до н.е.) рільництво стало основним заняттям мешканців Південної Норвегії - норманів (оріїв?), у той час як у Північній Норвегії домінували саами - рибалки і мисливці [18].

До речі, не виключено, що назва Балтійського моря має праукраїнське (арійське/орійське) походження. І справа не лише в тому, що в Одеській області є місто Балта, де здавна проживало праукраїнське плем'я балтів. Плем'я балтів, до речі, і нині проживає ще й на півночі Індії (куди дійшли українські арії)...

Славетна Полтава знаходиться на річці Лтава. Дуже символічно, що ці географічні назви мають одне і теж етимологічне коріння - „болото", „багно", „глина".

А Полтавщина - це вже серце землеробської Оратти (зі столицею містом Гелон?), а згодом - Скіфії (остання столиця - Неаполь Скіфський, що знаходиться біля Сімферополя). Судячи з цього, окрім Кам'яної Могили (Шу-Нун) та Києва Україна свого часу мала ще й полтавську та кримську столиці...

На відміну від Чорного моря, яке перетворилося з озера в море внаслідок різкого підйому води (VІ тис. до н.е.), на Балтиці процес перетворення болотистих озерних берегів на море відбувався плавно, без „великих потопів" [29].

Норвезькі дослідники не можуть точно сказати, звідки ж взялися назви „нормани" і „норвежці"? За їхнім свідченням, „...починаючи приблизно з 200 р. н.е. існувала одна північноєвропейська мова (санскрит аріїв/оріїв?), із якої в подальшому розвинулись нинішні національні мови країн Північної Європи" [18; 21; 35; 39].

Але, якщо взяти до уваги, що в цих самоназвах народів присутні орійські корні (що підтверджується наявністю на землях північної та західної Європи скіфських курганів), версія про переселення землеробів-оріїв на Північ Європи після звільнення тамтешньої землі від вічної мерзлоти виглядає дуже правдоподібною.

І це дає нам підстави для висновків, що праукраїнське культура, яка була базовою для доіндоєвропейської культури, є давнішою за всі інші культури, котрі стартували у світовому цивілізаційному марафоні лише з 3-го тис. до н.е. (Шумер, Егеїда, Єгипет, Китай тощо)...

Повертаючись до кельтів/галів, що вийшли з України і до початку І тис. до н.е. встановили контроль над більшою частиною Європи, слід відзначити, що в І ст. до н.е. їхня цивілізація виснажилася і кельти/галли почали програвати свої раніше переможні війни. У 60-50 рр. вони програють війну дакам (цар Буребіста), германцям (цар Аріовіст) і римлянам (імператор Ю. Цезар).

Скажімо, Французька Галія стає провінцією Римської імперії, стан жерців (які були прибічниками незалежності) фізично знищується, а культура занепадає. Зберігається в Західній Європі вона лише серед бритів (Англія) і скоттів (Ірландія). Так Кельтика входить у Середньовіччя і стає Європою...

 

ОСВІТА РЕГІОНУ.

ПОЛІТОЛОГІЯ, ПСИХОЛОГІЯ, КОМУНІКАЦІЇ.

Український науковий журнал, 2009, №3

автор: Валерій Бебик, доктор політичних наук, професор, проректор Університету «Україна», голова Всеукраїнської асоціації політичних наук

видання: Всеукраїнський науковий журнал „Освіта регіону: політологія, психологія, комунікації”, 2009, №3, час видання: 2009

адреса видання: http://www.social-science.com.ua/


19/07/2010