Формування екологічної компетентності майбутніх інженерів хімічних спеціальностей

 

Формування екологічної культури є одним із пріоритетів державної політики України. Становлення і розвиток екологічної освіти в Україні висвітлює перебіг змін у ставленні суспільства до її ролі та функцій у формуванні доцільних взаємовідносин у системі "людина-природа-суспільство". Формування екологічної компетентності майбутніх інженерів хімічних спеціальностей є необхідним і водночас досить складним завданням, на успішність виконання якого впливає низка чинників. Можливість ефективного формування екологічної компетентності у студентів з’являється лише за певних дидактичних умов. Однією з них є розробка відповідного змісту для засвоєння студентами. Саме тому так важливо розробити зміст спецкурсу.

Зміст – дуже важливий компонент навчальної діяльності. Він обумовлений складовими соціального досвіду: системою наукових знань, способів діяльності, досвідом творчої діяльності, емоційно-оцінним ставленням до навколишнього середовища, а також відповідними життєвими цінностями. Саме якість та результат освіти визначаються її змістом, системою, організацією, засвоєнням, навчанням і вихованням,а також здібностями та мотивацією всіх суб’єктів.

Добір змісту екологічної освіти і виховання у ВНЗ передбачає певний набір та зміст навчальних предметів, струнку її систему, взаємозв’язок і послідовність уведення, визначення знань, умінь та навичок, якими мусить володіти майбутній фахівець з предмету хімія, а також систему понятійно-термінологічного апарату. Метою екологічної освіти є розвиток уявлень про основні характеристики середовища, що оточують людину, відношення в ній і ставлення до неї, на основі чого людина прагне до збереження і поліпшення середовища.

По суті, екологічна освіта в рамках навчання має зробити внесок у новий підхід у ставленні людини до свого середовища – як єдності природного і штучного, пов’язуючи знання природничих і суспільних наук про середовище як єдиний та необхідний життєвий простір людини, який можна зберегти і при постійному розвитку науки та техніки. Однак екологічна освіта може робити внесок не тільки у стратегію існування, а й у поліпшення якості життя в конкретних середовищах.

Екологічна освіта намагається відповісти на запитання: які наслідки зростаючої інтенсифікації в обміні матерією і енергією між природою й суспільством; які найважливіші зміни в системі взаємовідносин у біосфері; які наслідки має введення до біосфери великої кількості нових речовин і елементів; які суспільні детермінанти ставлення суспільства до природи й чи повинен захист природи відбуватися через гальмування технічного прогресу; в чому суть відповідальності людини за стан навколишнього середовища?

Зміст хімічної підготовки студентів, майбутніх інженерів-хіміків визначається освітньо-професійною програмою підготовки фахівця, освітньо-кваліфікаційною характеристикою, навчальними програмами дисциплін хімічного циклу, іншими нормативними документами й відображається в підручниках, посібниках та інших навчально-методичних матеріалах.

Щоб обсяг відібраних екологічних відомостей був оптимальним, не перевищуючи доступний для засвоєння, ми скористались способом обчислення оптимального обсягу навчальної програми, запропонованим Я. А. Мікком. За цим способом доступною вважається програма, обсяг якої вдвічі перевищує обсяг знань, засвоєних майже всіма студентами. Цей обсяг і є оптимальним для навчальної програми чи посібника, адже більший обсяг був би недоступним для засвоєння деякими студентами, а посібник чи програма з меншим обсягом не використовували би всіх можливостей тих, хто навчається. Природно, що ми прагнемо до 100 %успішності, але в обчисленнях треба виходити з 95 %, адже після зменшення обсягу матеріалу студенти засвоюють його краще, і успішність зростає ще на кілька відсотків.

Саме у контексті формування екологічної компетентності спеціалістів суттєвими є фаховий рівень, ерудиція, гнучкість, рішучість, ініціатива, здатність приймати рішення і брати на себе відповідальність, що особливо необхідно в екстремальних екологічних ситуаціях. Нехтування принципом єдності людини і природи породило протиріччя між поведінкою людства та сучасним станом довкілля. З огляду на те, що майбутнє належатиме молоді, її вмінню оцінювати ситуацію, адекватно реагувати на зміни та вирішувати проблеми, що пов’язані із виживанням планети, щораз більшої ваги набуває формування не тільки екологічних знань, а й екологічної поведінки людини, що базується на новому екологічному мисленні. Тому студент протягом навчання у виші має аналізувати освітній процес з позицій розвитку в нього компетентностей, а випускник – чітко формулювати набуті ним за роки навчання компетентності й оцінювати їх рівень. Адже, як зазначається в словнику С. Ожегова, "…компетентний – той, хто знає, поінформований, авторитетний у певній області", а А. Івченко в тлумачному словнику української мови формулює, що компетентний – той, хто має достатні знання в певній галузі.

Компетентнісний підхід дозволяє, спираючись на суто теоретичний аспект щодо моделі спеціаліста, сформулювати потрібну практикам ефективну систему роботи, що цілком інтегрується із сучасними концепціями психології, педагогіки, соціології. Сьогодні ми спостерігаємо, що предметна форма організації знань поступово замінюється проблемними формами її організації (наприклад, демографічна,екологічна, економічна тощо). Для розв’язання певної проблеми недостатньо знань з однієї навчальної дисципліни. Розв’язання професійних завдань лежить, як правило, у міждисциплінарній площині, хоча кожна із дисциплін робить свій внесок у процес вирішення завдання. Для розв’язання екологічних проблем потрібні знання з різних галузей науки, особливо хімічної. Зокрема, екологічні відомості мають бути присутніми у технічних вишах у процесі вивчення курсів "Загальна хімія", "Аналітична хімія", "Фізична хімія", а також таких загальнопрофесійних курсах, як "Безпека життєдіяльності" та"Основи охорони праці" тощо. Тобто йдеться про професійну спрямованість навчальних дисциплін природничо-технічного циклу в цілому і підготовку інженерів-хіміків зокрема, забезпечуючи їхню необхідну екологічну компетентність. З цією метою необхідна розробка дидактичних засад формування екологічної компетентності майбутніх інженерів-хіміків.

Термін "засади" трактується як основа чогось, те головне, на чому ґрунтується, базується що-небудь, вихідне, головне положення, принцип, основа світогляду, правило поведінки. Тобто стосовно науки поняття"наукові засади" тотожне поняттю "наукові основи", бо воно дійсно означає базис, підвалини, фундамент, на якому щось базується. Тож часто використовують поняття "дидактичні засади" як стилістично більш український вираз. В.В. Краєвський вживає поняття"дидактичні основи" для позначення сукупності норм, що регулюють відбір складу соціального досвіду (тобто зміст освіти). Отже, з точки зору дидактики дидактичні засади або ж дидактичні основи розглядаються з урахуванням єдності змістової і процесуальної сторін навчання, характеристик процесу навчання тощо. А. Г. Шабанов називає дидактичним забезпеченням усе те, що з позицій дидактики зумовлює засвоєння змісту й забезпечує компетентнісно-орієнтований підхід і оптимальні умови для продуктивної самостійної навчально-пізнавальної діяльності, тобто по суті дидактичні основи.

До дидактичних основ належать, перш за все, дидактичні підходи і дидактичні принципи, які, на наш погляд, використовують як основні у процесі викладання основного хімічного та екологічного змісту.

У сучасній філософії категорією "підхід" давно послуговуються не лише в педагогічних дослідженнях, але й в освітній практиці. Ця категорія використовується для позначення спектра практичної орієнтації педагога на певну сукупність взаємопов’язаних понять, ідей і способів педагогічної діяльності. Спектр таких підходів різноманітний. Спрямованість на певні з них дозволяє вибудувати стратегію освітньої діяльності, здійснювати обґрунтування певної освітньої моделі чи певного напряму формування знань.

Головним методологічним підходом в освіті є синергетичний підхід, який базується на теорії складних нелінійних динамічних варіативних систем, що самоорганізуються,тобто ґрунтується на природничих знаннях. Сьогодні спостерігається перенос цього підходу на соціальні об’єкти. Тож освітній процес як різновид соціального нині розглядають як відкриту систему(система освіти), яка здатна адаптуватися до умов, саморегулюватися, взаємодіяти з іншими системами, протистояти зовнішньому дестабілізуючому тиску, самоорганізовуватись. Нині синергетичний підхід став загальнометодологічним у педагогіці. Особливо без нього не можна собі уявити формування концептуальних фундаментальних знань, до яких належать екологічні знання, на розумінні яких ґрунтуються механізми самоорганізації природи і суспільства, їх спільної еволюції (коеволюції). З позицій синергетичного підходу модель формування екологічної компетентності майбутніх інженерів-хіміків у процесі вивчення фахових дисциплін є цілісною системою, що забезпечує свій розвиток за рахунок використання як внутрішніх резервів,так і можливостей, визначених умовами зовнішнього середовища.

Для формування цілісних екологічних знань у фахівців-хіміків важливе значення має також системний підхід як невід’ємна особливість теоретико-методологічних знань, умінь і навичок. Саме цей підхід дозволяє встановити у свідомості студентів структурно-функціональні зв’язки між явищами і наслідками, виявити ієрархічні зв’язки між поняттями, встановити рівні розвитку понять, з’ясувати в одних випадках причинно-наслідкову залежність, а в інших – часткову відсутність детермінації при взаємодії складних систем, невизначеність результатів їх взаємодії (тут має місце також і синергетика). Розвиток необхідних екологічних компетентностей під час вивчення хімічних дисциплін – першочергове завдання вишу в підготовці конкурентоспроможних спеціалістів. Відсутність системних знань призводить до їх фрагментарності, мозаїчності, веде до розривності мислення, неусвідомлення навчальної інформації, формалізації знань, нерозуміння меж дії законів природи. Набуття знань у вигляді "купи"не може забезпечити їх фундаментальності і веде до некомпетентності спеціаліста.

Сьогодні спостерігається тенденція й до пріоритетного значення діяльнісного підходу в засвоєнні студентами програмного матеріалу. Акцент нині зміщується з інформування студентів на самопошук навчальної інформації, самооволодіння нею та на вміння її застосовувати у процесі активної власної творчої діяльності. Лише знання, здобуті самостійно, запам’ятовуються надовго і набувають характеру компетентності у процесі їх використання. Тільки у процесі діяльності розвиваються здібності особистості. А розкриття нею свого потенціалу, своїх внутрішніх резервів для вирішення певної проблеми у процесі діяльності і є самореалізацією. Для посилення діяльнісного підходу ми спланували розробку творчих проектів, провели семінари проблемного характеру, здійснили наукові експедиції дослідницького характеру з екологічним змістом, організували тренінги певних навчальних дій, пошук та добір варіантів розв’язку при виконанні експериментальних хімічних і суто екологічних завдань.

Суттєво важливим і вже звичним у навчанні є диференційований підхід до розвитку особистості, за якого для студентів створюються умови для максимального розвитку здібностей, можливостей та інтересів у засвоєнні їх навчального змісту. Диференціація є засобом розвитку особистості. Критерієм її ефективності є відповідність результатів навчання соціальному замовленню. Як окремий випадок диференціації розглядається індивідуалізація. Цей підхід ми широко використовуємо у навчанні студентів-інвалідів. У своїй педагогічній діяльності прагнемо донести знання до кожного студента, щоб ефективність навчання була вищою. За умови диференційованого підходу змінилася і роль викладача: в епоху Інтернету він перестав бути єдиним джерелом знань, а перетворився на провідника у світ знань, координатора й консультанта.

Саме з диференційованого підходу випливає особистісно-орієнтований. Тобто змінився характер стосунків викладача і студента. Останній з об’єкта навчання перетворився на суб’єкт власної навчальної діяльності з набуття внутрішнього змісту своєї освіти. Роль викладача полягає у виявленні здібностей студентів і допомоги в їхньому розвитку.

Сьогодні у педагогів світу набуває теоретичного обґрунтування розвивальне навчання акмеологічного типу. Поняття "акмеологічний підхід" походить від грецької "акме" – вищий ступінь чого-небудь, розквіт. Акмеологія вивчає людину із досягненням нею апогею свого розвитку, найвищих показників у творчості. Освіта у виші має створювати умови, за яких студенти навчаються на максимумі своїх можливостей. Такий навчальний процес стає продуктивним, бо орієнтує на досягнення особистісних результатів у професійній самореалізації. При цьому завдання викладача – допомогти студенту досягти успіхів у роботі наукового студентського товариства, виконанні індивідуальних проектів, курсових і дипломних робіт тощо.

І, нарешті, до наукової бази сучасної педагогіки увійшов порівняно новий, але найбільш, на нашу думку, актуальний "компетентнісний підхід", згідно з яким головним результатом освіти тепер вважається не повнота засвоєння навчального матеріалу, а рівні компетентностей, які приводять до вміння застосовувати цілий спектр інтегрованих знань і особистісних якостей. Як зазначалося вище, поняття компетентності включає не лише когнітивну й операційно-технологічну складові, але і мотиваційну, етичну, соціальну й поведінкову. Тобто набуття компетентності – завдання, перш за все, самого студента, вона набувається самою особистістю, її усвідомленням необхідності оволодіння компетентністю у майбутній роботі, у процесі розв’язання багатьох життєвих проблем, тобто знання стають цінністю для суб’єкта ("знання – сила"), підкреслюється їх аксіологічний аспект. Компетентнісний підхід особливо необхідний при набутті фундаментальних природничих знань, у нашому випадку екологічних знань, для фахової підготовки інженерів хімічних спеціальностей. У цьому випадку обов’язковим є осмислення і розуміння суті речовин та явищ, які з ними відбуваються в природі і на виробництві. Використання зазначених підходів при їх вдалому поєднанні має забезпечити студентам набуття фундаментальних знань у цілому й екологічної компетентності при вивченні хімічних дисциплін зокрема.

 

Тетяна ЛУКАШЕНКО, кандидат педагогічних наук,

доцент кафедри сучасної інженерії

Інженерно-технологічного інституту університету 

Газета «Університет «Україна» №1-2 (166-167), 2015

автор: Тетяна Лукашенко, кандидат педагогічних наук, доцент кафедри сучасної інженерії Інженерно-технологічного інституту

видання: Газета «Університет «Україна» №1-2 (166-167), 2015, час видання: 2015


25/06/2015