Розвиток науково-технічного прогресу – запорука майбутнього держави

Розвиток науково-технічного прогресу – запорука майбутнього держави

 

УДК 338.2:330.101.541

 

Віктор Малишев,

доктор технічних наук, професор,

завідувач кафедри хімії та новітніх хімічних технологій

Університету «Україна»

Тетяна Гладка,

кандидат технічних наук, доцент

кафедри хімії та новітніх хімічних технологій

Університету «Україна»

 

У статті обговорюються питання ефективності прогнозування науково-технічного розвитку та створення єдиної системи прогнозування на державному рівні.

 

Розглянуто питання ефективності прогнозування науково-технічного розвитку та створення єдиної системи прогнозування на державному рівні.

Ключові слова: науково-технічний прогрес, комплексні технології, прогнозно-аналітичні дослідження, ефективність прогнозування.

 

Рассмотрены вопросы эффективности прогнозирования научно-технического развития и создания единой системы прогнозирования на государственном уровне.

Ключевые слова: научно-технический прогресс, комплексные технологии, прогнозно-аналитические исследования, эффективность прогнозирования.

 

The questions of the effectiveness of scientific-and-technical development forecasting and creating the unified forecasting system at the state level were considered.

Key words:  scientific-and-technical progress, complex technologies, forecasting and analysis research, effectiveness of the forecasting.

 

ВСТУП

Стратегією економічного та соціального розвитку України «Шляхом Європейської інтеграції» на 2004-2015 роки, схваленої Указом Президента України від 28 квітня 2004 р. № 493, визначено необхідність переходу до інноваційної моделі економічного зростання та розвитку наукомісткого високотехнологічного виробництва. Разом з тим на сьогодні основу національної економіки становлять сировинні та низькотехнологічні галузі, що істотно знижує потенціал розвитку України як конкурентоспроможної держави в довгостроковій перспективі. Результати наукових досліджень і науково-технічних розробок не впливають на зростання валового внутрішнього продукту, наукомістка складова якого не перевищує 1,3% [1; 2].

 

Конкурентоспроможність національної економіки

Вона визначається темпами впровадження новітніх науково-технічних розробок, рівнем розвитку наукомісткого виробництва, ефективністю та динамічністю інноваційних процесів. Сьогодні у забезпеченні економічного зростання більшості держав світу науково-технологічний розвиток відіграє провідну роль. Його підтримка на державному рівні здійснюється насамперед за допомогою визначення державних пріоритетів науково-технологічного розвитку, що дає змогу концентрувати фінансові та людські ресурси для реалізації конкурентних переваг вітчизняного науково-технологічного сектора та забезпечення прогресивних технологічних структурних зрушень в економіці.

В Україні фундаментальні та прикладні дослідження, які спрямовано на побудову високотехнологічної конкурентоспроможної економіки, реалізуються провідними академічними науково-дослідними інститутами та вищими навчальними закладами. Ця наукова діяльність регламентується Законом України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 13.12.1993 р. № 1977, Законом України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки» від 11.06.2001 р. № 2623-III, Законом України «Про пріоритетні напрями  інноваційної діяльності в Україні» від 16.01.2003 р. № 433-IУ та Законом України «Про Загальнодержавну комплексну програму розвитку високих  наукомістких технологій» від 09.04.2004 р. № 1676-IV.

 

Прогнозування науково-технічного прогресу і науково-технологічного розвитку

Протягом багатьох останніх років практично всі розвинуті держави здійснюють прогнозування науково-технологічного розвитку. На сьогодні більше ніж у 40 країнах виконуються комплексні державні програми прогнозно-аналітичних досліджень, результати яких використовуються не тільки для визначення пріоритетів під час розподілу бюджетних коштів, але є також орієнтиром для приватного сектора під час формування власних стратегій технологічного розвитку. Ініціатором і головним замовником прогнозування науково-технологічного розвитку в основному є держава. Вона ж виконує керуючу роль у розвитку науково-технічного прогресу [ 3 ].

Вчені США одними із перших визначили і сформулювали непрогресивність роздільного розвитку технології, техніки та систем керування, коли виявилися системні проблеми в управлінні великим виробництвом, наприклад телефонними мережами, електростанціями, розподільниками та споживачами електроенергії і т.п. Ці проблеми не могли бути вирішені шляхом зміни однієї з компонент: нової технології, вдосконалення техніки та устаткування, поліпшення організації праці і покращення кваліфікації виконавців. Тому в 1960-х роках з'явилася нова наукова галузь - великі системи, а в 1970-і роки сформувалася нова наукова дисципліна - управління організаційними системами. Об'єднуючою ознакою "великих систем" і організаційного управління є поняття комплексної технології. Саме такі технології, як рушійна сила конкурентної боротьби, впливають на державний сектор і завдяки їх розвитку стала можлива більш стрімка глобалізація світової економіки.

Основним методом виявлення пріоритетних напрямів розвитку науково-технічного прогресу, в тому числі критичних технологій, у багатьох країнах є Форсайт. Форсайт (від англ. Foresight - «погляд у майбутнє») - інструмент формування пріоритетів і мобілізації великої кількості учасників для досягнення якісно нових результатів у сфері науки та технологій, економіки, держави і суспільства. Таким чином, поступово формується перелік критичних технологій світового рівня [ 4 ].

В Україні сьогодні відсутня ефективна система забезпечення проведення системних і регулярних прогнозно-аналітичних та стратегічних маркетингових досліджень у сфері науково-технологічного розвитку на середньостроковий та довгостроковий період. Однак, необхідно відмітити, що на базі Українського інституту науково-технічної і економічної інформації (УкрІНТЕІ) проводяться Форсайт-дослідження за методом цільових груп експертів [5]. На виконання Державної програми прогнозування науково-технологічного розвитку в Україні на 2008-2012 роки, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 11.09.2007 р. № 1118, розроблено методологію прогнозування науково-технологічного розвитку та відпрацьовано технологію виявлення та уточнення критичних технологій за пріоритетними напрямами розвитку науки і техніки. Такі пріоритетні напрями в Україні було визначено в рамках Державної програми прогнозування науково-технічного розвитку на 2004-2006 рр. Це - енергоефективність і енергозбереження, нові речовини та матеріали, біотехнології, інформаційно-комунікаційні технології, раціональне природокористування, профілактика та лікування найпоширеніших захворювань [6].

Головною метою Державної програми прогнозування науково-технологічного розвитку на 2008-2012 р. є створення правових, економічних й організаційних умов для прогнозування науково-технологічного розвитку в єдиній системі стратегічних документів розвитку економіки держави. У нашому випадку маємо на увазі законодавчу гілку влади.

Рівень її дієвості має двоїсту оцінку. З позиції кількості, наявний в Україні масив правових норм цілком достатній для регламентації основних умов високотехнологічної діяльності. З позиції ж якісного їх наповнення, існуючі норми мають ряд недоліків. До них належать: відсутність критеріально вичерпних визначень суті високих технологій, високотехнологічної продукції і високотехнологічного виробництва; ототожнення високих технологій до затверджених законодавчо стратегічними пріоритетами інноваційної діяльності, методика визначення яких на рівні нормативів так і не розроблена. Враховуючи важливе значення окреслених недоліків у справі організації ефективної системи правового регламентування умов розвитку високих технологій, можна зробити висновок про те, що фактично сьогодні в Україні відсутній дієвий механізм державного управління економікою високотехнологічної сфери [7; 8].

Відсутність ефективних механізмів об`єктивного визначення спільних та слабких сторін вітчизняного сектора досліджень та розробок, перспектив збереження та розвитку вітчизняного науково-технічного потенціалу та формування переліку пріоритетних напрямів розвитку науки й техніки з урахуванням конкурентоспроможності результатів наукових досліджень та науково-технічних розробок обумовлює подальший інерційний розвиток вітчизняної науки й відсутність довгострокової стратегії державної політики у сфері наукової і науково-технічної діяльності.

 

Ефективність прогнозування науково-технічного розвитку та створення єдиної системи прогнозування

Проблема забезпечення ефективного прогнозування науково-технологічного розвитку може бути вирішена таким шляхом:

  • організації проведення прогнозно-аналітичних та стратегічних маркетингових досліджень науково-технологічного розвитку окремо за кожною галуззю економіки відповідними центральними органами виконавчої влади, що передбачає створення за кожним галузевим напрямом окремої організації, відповідальної за проведення такого прогнозування. Зазначений варіант потребуватиме значних фінансових витрат та не розв`яже проблему скоординованості прогнозно-аналітичних досліджень і об`єктивності їх результатів;
  • використання результатів прогнозно-аналітичних досліджень у сфері науково-технологічного розвитку, які проводяться іноземними державами. Такий варіант розв`язання проблеми може привести до визначення пріоритетними тих напрямів розвитку науки і техніки, які не враховують особливості та потенціал вітчизняного сектора наукових досліджень та розробок;
  • створення єдиної системи прогнозування науково-технологічного розвитку. Такий варіант забезпечить порівнянність результатів прогнозування за галузями і тематичними напрямами наукових досліджень, об`єктивність отриманих результатів, а також економію бюджетних коштів.

Оптимальним варіантом розв`язання проблеми є створення на державному рівні єдиної системи прогнозування науково-технологічного розвитку. Її створення можливо здійснено таким шляхом:

  • формування нормативної, організаційної, матеріально-технічної та кадрової бази для такого прогнозування;
  • запровадження систематичного моніторингу результативності вітчизняного сектора наукових досліджень та розробок;
  • формування єдиної бази даних про експертів із прогнозування науково-технологічного розвитку із залученням фахівців підприємств, установ і організацій усіх форм власності;
  • запровадження систематичних прогнозно-аналітичних досліджень науково-технологічного розвитку, стратегічних маркетингових досліджень ринкового попиту на високотехнологічну продукцію та формування відповідних прогнозів;
  • організації міжнародного співробітництва у сфері прогнозування науково-технологічного розвитку.

Для розв`язання проблеми вкрай необхідне створення відповідної Державної програми, виконання б якої дало можливість:

  • розробити порядок, методологію та програмне забезпечення для проведення прогнозно-аналітичних досліджень і моніторингу науково-технологічного розвитку;
  • сформувати базу даних про експертів та підготувати фахівців із прогнозування науково-технологічного розвитку;
  • проводити систематичну оцінку результативності вітчизняного сектора наукових досліджень і розробок на основі комплексних показників науково-технічного потенціалу, гармонізованих із відповідними міжнародними системами;
  • забезпечити систематичне визначення результатів та інноваційної спрямованості діяльності наукових установ і організацій, а також впливу науково-технологічного розвитку на макроекономічні показники;
  • сформувати базу даних створеної наково-технічної продукції у розрізі пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки.

Запровадження постійно діючої системи прогнозування науково-технологічного розвитку дасть змогу:

  • забезпечити об`єктивність визначення пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки та спрямованість діяльності державного сектора наукових досліджень та розробок на задоволення потреб вітчизняної економіки;
  • створити умови для залучення виробничого сектора до процесів формування державної політики у сфері наукової, науково-технічної й інноваційної діяльності;
  • підвищити ефективність використання бюджетних коштів, що спрямовуються на підтримку наукової і науково-технічної діяльності;
  • сприяти залученню позабюджетних коштів на проведення наукових досліджень і науково-технічних розробок із доведенням їх частки до двох третин у загальному обсязі фінансування наукової сфери;
  • збільшити частку програмно-цільового фінансування наукових досліджень і науково-технічних розробок у загальному обсязі видатків державного бюджету на наукову й науково-технічну діяльність;
  • підвищити ефективність використання бюджетних коштів, що спрямовуються для виконання замовлення на проведення наукових досліджень та науково-технічних розробок і зменшити ризик фінансування за рахунок таких коштів розроблення та впровадження безперспективних технологій;
  • визначити напрями наукових досліджень і науково-технічних розробок, які забезпечать  посилення конкурентних позицій України на світовому ринку, розширення бази економічного зростання та збільшення кількості робочих місць.

Виклики, що постають перед системою управління науково-технологічним розвитком, вимагають поєднання державної підтримки великих наукових проектів із ринковими підходами до стимулювання технологічної модернізації та впровадження результатів досліджень за активної участі малих інноваційних підприємств. Державна підтримка такої співпраці має ґрунтуватися на використанні різних фондів і фінансових інструментів на всіх стадіях трансферу знань від лабораторії до виробництва продукції. Базою цих процесів має стати прозора система конкурсів проектів, в якій чітко визначено перелік критеріїв кінцевих результатів для оцінки економічного впливу, а спиратися вона повинна на регулярні огляди незалежних експертів та їхньої оцінки ризиків [ 9; 10 ].

Особливу увагу необхідно звернути на розвиток нанотехнологій у всіх сферах діяльності. Потребує уваги підготовка сучасних інженерів у світлі реалізації принципів і завдань Болонського процесу, створення навчально-науково-виробничих комплексів інженерної освіти та впровадження професійно-орієнтованих програм вищої освіти [ 11-13 ].

В Україні впровадження нових підходів до вироблення та реалізації економічної та науково-технічної політики передбачається проектом Закону України «Про державне стратегічне планування», розробленим Мінекономіки разом з іншими органами виконавчою влади. Цим законопроектом передбачено перехід від коротко- до середньо- та довгострокового планування, розроблення довгострокової Стратегії та середньострокового Стратегічного плану соціально-економічного розвитку України при створенні чіткої вертикалі для виконання цих завдань.

 

ЛІТЕРАТУРА

1. Березін О.В., Плотник О.Д. Економічний потенціал підприємств: механізм формування та розвитку / О.В. Березні, О.Д. Плотник – Полтава: ІнтерГрафіка, 2012. – 221с.

2. Юрченко Л.І. Технології в системі економічних і соціально-екологічних змін / Л.І.Юрченко - К. : Професіонал, 2004. -  176 с.

3. Рогоза М.Є., Вергал К.Ю. Стратегічний інноваційний розвиток підпри-ємств: моделі та механізми / М.Є. Рогоза, К.Ю. Вергал – Полтава: РВВ ПІЦГ, 2011. – 136 с.

4. Кваша Т.К. Форсайтні дослідження в Україні: матеріали міжнародного симпозіуму «Актуальні проблеми науково-технологічної та інноваційної політики в контексті формування загальноєвропейського наукового простору: досвід та перспективи» (Київ, 16-17 червня 2010 р.). – К. : Фенікс, 2010. – С. 353-357.

5. Ямчук А.В., Кваша Т.К. Результати виконання I етапу Державної програми прогнозування науково-технологічного розвитку на 2008-2012 роки: матеріали П`ятої міжнародної науково-практичної конференції 2-3 квітня 2009 р.: зб. наук. статей. – Львів: ЛвЦНТЕІ, 2009. – С. 70-74.

6. Нанотехнології у ХХІ столітті: стратегічні пріоритети та ринкові підходи до впровадження / Г.О. Андрощук, А.В. Ямчук, Н.В. Березняк та ін.: монографія.- К. : УкрІНТЕІ, 2011. – 275 с.

7. Одотюк И.В. Экономические предпосылки к конкурированию украинской индустрии на объединенном европейском рынке высоких технологий  // Инновации. – 2005. - № 8. –  с. 62-66.

8. Яковенко В.Б. Введение в инновационные технологи. – К. : Изд-во Европ. ун-ва финансов, информ. систем, менеджмента и бизнеса, 1999. - 67с.

9. Нанотехнології у ХХІ столітті стратегічні пріоритети та ринкові підходи до впровадження / Г.О. Андрощук, А.В. Ямчук, Н.В. Березняк та ін.: монографія.- К.: УкрІНТЕІ, 2011. – с.231 – 232.

10. Лудченко Я.О. Економічна ефективність інвестицій / Я.О. Лудченко,  І.В. Кононенко – К. : Вища школа, 2002. – 191с.

11. Малишев В.В., Лукашенко Т.Ф., Липова Л.А. Підготовка сучасного інженера // Освіта регіону. Політологія, психологія, комунікації. – 2011. - № 5. – С. 52-58.

12. Малишев В.В. Нанотехнологія та підготовка сучасного інженера в світлі реалізації принципів і завдань Болонського процесу // Вісник Університету Україна. (Серія: Сучасні інженерні технології). – 2011. - №1. – С. 10-15.

13. Лукашенко Т.Ф., Липова Л.А., Малишев В.В., Романенко Л.Ф. Навчально-науково-виробничі комплекси інженерної освіти та експеримент щодо впровадження професійно-орієнтованих програм вищої освіти – складові гарантованого працевлаштування // Вісник Університету Україна. (Серія: Сучасні інженерні технології). – 2011. - № 1. – С. 16-20.

 

Науковий журнал "Освіта регіону: психологія, політологія, соціальні комунікації", №4, 2012

автор: Віктор Малишев, доктор технічних наук, професор, завідувач кафедри хімії та новітніх хімічних технологій Університету "Україна" Тетяна Гладка, кандидат технічних наук, доцент кафедри хімії та новітніх хімічних технологій Університету "Україна"

видання: Науковий журнал "Освіта регіону: психологія, політологія, соціальні комунікації", №4, 2012, час видання: 2012

адреса видання: http://www.social-science.com.ua/


08/04/2013