Віктор Бистряков: «Життя – це дар, за який треба відплатити своєю працею»

Віктор Бистряков: «Життя – це дар, за який треба відплатити своєю працею»

 

Ольга Каленська,

студентський Медіа-центр Університету «Україна»

 

Будь-який досвід корисний. Мені здається, що всі творчі особистості чимось схожі. Художники, письменники, журналісти – це люди, які зображають дійсність такою, якою бачать її, безпосередньо пропустивши через себе. Образи, символи, чи то викладені на папері, чи змальовані на полотні, мають спільну мету – вплинути на поціновувача, спонукати до роздумів, сколихнути його емоції, висловити те, що тривожить душу…

Студенти Університету «Україна» спеціальності «Журналістика» вже не вперше мали змогу доторкнутися до прекрасного, стати учасниками насправді світського життя, де домінує творчість, а не дорогий бренд. Побачити на власні очі, що творчі люди – неповторні особистості, які живуть особливим життям: десь по-іншому відчувають, десь по-іншому бачать, але постійно дбають про Красу та Духовність.

Отже, 25 лютого 2013 року на виставці графічних творів професора, рисувальника, живописця, плакатиста Віктора Бистрякова «Роздуми…», яка розмістилася у Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури, де він очолює кафедру рисунка, студенти Університету «Україна» познайомилися ще з однією видатною індивідуальністю. Корисною ця зустріч була не лише з точки зору долучення до прекрасного, але й з того боку, що молодь мала змогу побачити, як відбуваються такі заходи, почути людей, які викладають в Академії мистецтв і які є дійсними членами Спілки художників, тобто людей талановитих і неординарних. Повчитися було чому, і це важливо, а головне, корисно для студентства.

Першим до мікрофону підійшов сам Андрій Чебикін, ректор Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, народний художник України, лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка, професор, академік, президент Національної академії мистецтв України:

 − На цих полотнах культура високого рисувальника, композитора. Він маніпулює одними і тими ж кольорами, але ними ж весь час хвилює людей.

Тільки якщо у людини є серце, дотик до мистецтва, – вона зрозуміє, що тут зображено, що втілено.

Віктор Бистряков живе, горить, згорає, аби зробити корисне для нас, для України. Він щедрий своїми думками, помислами про людей. З ним дуже легко усім: і колегам, і родичам, і студентам.

Прекрасна тонка натура. Ніколи не «давить» на своїх учнів. Живе за принципом: не роби як я, роби, як ти вмієш, розвивайся, як ти можеш, а я тільки допомагатиму. Тетяна Яблонська казала: «Можеш не робити – не роби, не можеш не робити – отоді обов’язково роби!» Це ж правило сповідує і Віктор Петрович.

ЮляМайстренко-Вакуленко, заступник завідувача кафедри рисунка, назвала Віктора Бистрякова «чудом нашої академії»:

− Віктора Петровича люблять усі наші студенти. Така жага до мистецтва, яка є у нашого майстра і яку він вкладає в душу кожного студента потім обов’язково відлунюється у серцях його учнів.

Петро Зикунов, секретар правління Національної спілки художників України:

− Якщо зараз спілка художників нараховує близько п’яти тисяч членів, то з них тисяч дві точно вчилися малюнку у Бистрякова. Він справді більшу частину свого життя віддав своїм студентам і не припиняє цієї справи донині.

Василь Гурін, завідувач кафедри живопису та композиції:

Віктор Петрович має вражаючі душевні сили. Він – художник-імпровізатор, що має неповторний погляд на все.

Слово тримали також Микола Стороженко, який із 1994 року започаткував Майстерню живопису і храмової культури ім. Миколи Стороженка, та Валерій Вітер, український співак і художник, перший голос легендарного ансамблю «Кобза».

І, нарешті, висловився сам «іменинник» Віктор Бистряков:

Після всіх теплих слів, які тут прозвучали, мені захотілось усе кинути і побігти у майстерню, аби щось робити.

На сьогоднішню подію я запросив Ліну Костенко, але, мабуть, вона не змогла прибути. Вона знає, що я працюю над Чорнобильською темою, яку майже закінчив. І от що вона мені сказала: «Коли болить, кажи що наболіло, а потім повернись до сонця». Коли це пролунало з її вуст, в мене очі мокрі стали. І ще вона поділилася зі мною: «У мене, Вітя, зараз «пішло», як кажуть. А часу вже так мало залишилось. Я хочу ще багато написати, багато сказати світові».

Ви знаєте, коли я повернувся до життя опісля тяжкої хвороби, перше, що відчув – Боже, як мало я зробив. Та й взагалі, що я там зробив? За той рік з-під мого пензля вийшло 24 роботи, то, мабуть, від страху. Мені так хотілося охопити все, а ще ж так багато задуманого є.

Зараз мені трошки важкувато: повзаю по своїх роботах, як мала дитинка, але не в цьому справа. Щастя, що ще можеш щось робити. Щастя у праці. Народжуєшся, аби щось творити, поспішати нести добро. І у своїх студентів виховую цю рису. Бо ж творити добро – це найголовніша місія людини, яка приходить у цей світ.

Незважаючи ні на що, треба говорити як є, як ти відчуваєш, як ти бачиш цей світ. Тоді, мабуть, зачепишся трошки, більше скажеш, ніж просто коли напишеш натюрморт, намалюєш берізку. Образність – от головне!

Я щасливий тим, що перебуваю тут, в академії, ще з 1955 року, ще з того часу, коли тут школа була, коли моїми викладачами були видатні Майстри-художники. Я щасливий тим, що маю зараз таких колег, таких студентів, яким із радістю віддаю свої знання.

Кожна людина прийшла на цю землю, щоб відпрацювати. Життя – це дар, за який треба відплатити своєю працею. Є чудові слова Рабіндраната Тагора: «Наснився мені сон, що життя – це радість. Коли я прокинувся, то зрозумів, що життя – це обов’язок. Та коли почав працювати, зрозумів – життя і справді радість». Оце і є моя формула життя. Я іншої просто не бачу. Треба віддати, аби світ зробити кращим, щоб усім нам було добре. Це стосується кожного, хто б чим не займався.

Я є Головою Державної атестаційної комісії на кафедрі дизайну в Університеті «Україна». Люблю цей університет. Там кожна дитинка робить такі чудеса, які просто вражають. Я дуже щасливий, що можу доторкнутися до цього власноруч, адже там зустрічаю й обдаровану молодь із інвалідністю...

 

 

***

Богдан Дроздовський, студент 1 курсу Університету «Україна»:

− Мабуть, не так багато вже залишилося таких майстрів, як Віктор Бистряков.

Коли нам надали запрошення на виставку, яка відчинила свої двері усім небайдужим до мистецтва, я не оминув нагоди «доторкнутися» до прекрасного.

Спочатку, якщо казати чесно, я не зовсім зрозумів усю глибину його робіт, не міг второпати, чому майже на всіх полотнах домінують темні кольори. Але, коли, нарешті, зрозумів усю проблематику цих робіт, зокрема, на екологічну чи Чорнобильську тему, всю їхню глибину та відчув ті почуття, які вклав автор у свої роботи, я зрозумів, що мої перші враження були хибними. Ще більше в цьому впевнився після виступу самого Віктора Бистрякова. Тому я дуже радий, що мені вдалося відвідати цю виставку. Запрошую всіх бажаючих помилуватися роботами геніального художника і відчути ту єдність із автором, яку відчув я.

 

Довідка: ВІКТОР ПЕТРОВИЧ БИСТРЯКОВ. Графік. Заслужений діяч мистецтв УРСР, член Національної спілки художників України. Народився 7 січня 1943 року в Ніколаєвську-на-Амурі Хабаровського краю (Російська Федерація). Навчався у Республіканській художній школі ім. Т. Г. Шевченка (1959–1963), на графічному факультеті КДХІ у навчально-творчій майстерні плаката (педагоги Т. Лящук, С. Грош).

Працює у галузі станкової графіки та живопису. Його індивідуальна манера вирізняється образною, постійно оновлюваною і збагачуваною мовою. Твори: плакати — «Рафаель Санти» (1970), «Григорій Сковорода» (1972), «Відбудуємо Успенський собор» (1989), «26.04.86 р. (Чорнобиль)» (1986); живопис — серія «Львівські мотиви» (1988), «Любіть Україну» (1989), «Знай та вивчай історію свого народу» (1990); «Велике свято» (1992), «У ніч напроти Різдва» (1992), «Ранок» (1994); рисунки — серії «Купальниця» (1995), «Ранок» (1995), «У сауні» (1995); серія робіт: «Чорнобиль — довге відлуння», а саме — «І впала з неба зоря велика, ім'я зорі — Полин» (2001); «Збираючи плоди» (2003); «Материнство» (2003), «Натомлене небо» (2006); «У пошуках втраченого раю» (1996); «Коли птахи не співають» (2006).

Педагогічну роботу в НАОМА розпочав у 1973 році на кафедрі рисунка, з 1991 — доцент, із 1993 — професор. У 1991–1994 був деканом графічного та скульптурного факультетів, із 2009 — завідувач кафедри рисунка (http://www.naoma.edu.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=50:kafedra-risunka&catid=22:zagalnoakademichni-kafedri&Itemid=231&lang=ua).

автор: Ольга Каленська, студентський Медіа-центр Університету «Україна»

час видання: 2013


22/03/2013