Профільна природнича освіта і професійна адаптація молоді

Профільна природнича освіта і професійна адаптація молоді

 

В умовах модернізації освіти школа має виховувати особистість, підготовлену до життя, яке швидко змінюється, готову до демократичних перетворень соціуму, орієнтовану на співробітництво, на «вбудовування» у світову цивілізацію, здатну робити вибір і аргументовано обстоювати його, готову навчатися впродовж усього життя, адже старіння інформації відбувається дуже швидко. Сьогодні головна роль в інформаційному суспільстві належить високоосвіченим людям, які спроможні виробляти нові наукові знання.

Щоб таких людей було якомога більше, школа заздалегідь має готувати учнів до успішної соціалізації, що, на думку А.В. Хуторського, залежить від застосування в навчальному процесі компетентнісного підходу, який допоможе вирішити проблему практичного використання знань.

І ось тут, у цій модній сьогодні царині компетентнісного підходу, ми спостерігаємо парадокс: під час перевірки умінь застосовувати знання виявляється, що учням нічого застосовувати – бракує належних знань. Проте освіта не існує поза знанням, яке має бути повністю засвоєне. Отже, знання є першою умовою (хоча й недостатньою), що засвідчує готовність випускника до практичної діяльності.

То які знання із природничих дисциплін забезпечать молодій людині свідомий вибір профілю навчання, а потім і підготовку до життя за умов частих метаморфоз у суспільстві і в освіті, яка не передбачає простого застосування знань, а вимагає осмислення суті речей і явищ? Таке «освітнє знання», на думку фахівців, вважається фундаментальним. Саме воно сприяє успішній соціалізації учнів.

Проте у педагогічній науці немає єдиного розуміння фундаментальності освіти. Одні вчені вважають, що будь-яка освіта має бути фундаментальною, тобто розширюють це поняття, другі – звужують, відносячи її лише до вищої теоретичної освіти, треті – фундаментальною вважають освіту з фундаментальних дисциплін, тобто тих, яким відповідає певна форма руху матерії (фізична, хімічна тощо).

Із методологічних позицій у змісті освіти розглядають три рівноправні компоненти: фундаментальність (передавання знань), гуманістичну орієнтацію (виховання) і практичну, прикладну, професійну спрямованість (розвиток умінь). Цілісність змісту досягається лише за умови динамічного балансу всіх складових цієї тринітарної моделі.

Фундаментальність освіти на пострадянському терені опинилася під загрозою з різних причин (зокрема, через зменшення годин на природничі дисципліни заради гуманітарних тощо). Проте еталонною може вважатися лише фундаментальна освіта.

З позицій класичної дидактики фундаментальність освіти характеризується такими принципами, як науковість, системність, послідовність. Тобто природнича освіта повинна об´єктивно відображати сучасний стан науки; знання, уміння і навички мають формуватись у певній системі, послідовно (навчальний матеріал логічно пов´язується з попереднім і готує до засвоєння наступного тощо).

З урахуванням необхідності системного підходу фундаментальність освіти характеризується взаємозв´язком та ієрархією елементів, генералізацією знань, цілісністю. Це забезпечує значущість фундаментальної освіти, яка в її змісті відіграє провідну роль. Безсистемність знань, а отже, й безсистемність мислення – дуже серйозна негативна якість будь-якої освіти. І якщо вона набуває масового характеру, то це спричинює масову сліпоту щодо перспектив світового розвитку й ролі цінностей у житті людини. Водночас фундаменталізацію не можна зводити до механічного збільшення обсягів викладання кожної із природничих дисциплін: аналіз шкільних навчальних планів свідчить, що можливості збільшення інформації у змісті вже практично вичерпано.

Тому, якщо конкретний матеріал не вписується в систему знань і не знаходить розвитку в змісті, то, щоб не перевантажувати учнів, його вилучають із програми (наприклад, із курсу хімії усунуто тему «Гідроліз солей» тощо).

Фундаментальні – це знання стрижневі, системотворчі, методологічно значущі, вони «живуть» довго, що дає змогу їм зберігати свою роль протягом трудового стажу випускника. Вироблені на їх основі вміння здобувати знання стануть у пригоді випускнику в разі потреби змінювати професію. Засвоєння провідних принципів і понять допомагає учневі впорядковувати всю понятійну структуру матеріалу природничого предмета, зрозуміти зв´язки базових загальнонаукових основ.

За положеннями когнітивної психології, чим краще організована система знань, тим ліпше матеріал запам´ятовується. Фундаментальність освіти означає спрямованість її змісту на методологічні, інваріантні елементи людської культури, які сприяють ініціації, розвитку і реалізації інтелектуального й творчого потенціалу учня. Такі знання створюють внутрішню потребу в самоосвіті упродовж життя, сприяють адаптації особистості в соціально-економічних і технологічних умовах, що швидко змінюються.

На значенні фундаменталізації освіти акцентується увага і у Болонській конвенції, де за мету освіти проголошується створення «суспільства, заснованого на знаннях». Нині діапазон вимог до професіоналів розширюється так, що динамічні особистості дедалі більше знаходять сфери застосування своїх знань. Найлегше адаптуються у професії ті випускники, які використовували дослідницькі способи набуття знань. Фундаментальні знання забезпечують загальне технологічне поле будь-якої пізнавальної діяльності. Саме фундаментальні знання завжди є актуальними, завдяки їм установлюються кваліфікаційні рівні залежно від готовності працівника оперувати знаннєвим оточенням, що динамічно змінюється.

Враховуючи актуальність і важливість фундаменталізації освіти, в меморандумі ЮНЕСКО (ще в 1994 р.) наголошувалося, що тільки фундаментальна освіта дає знання, які є універсальними за своєю суттю. Ось чому емігранти, випускники шкіл колишнього СРСР, працюючи на різних виробництвах і в ремонтних майстернях зарубіжжя, вважаються там «професорами», адже мають порівняно з місцевим населенням значний знаннєвий потенціал, який дає їм можливість швидко орієнтуватися в нових технологіях. Тому США та інші країни беруть на роботу наших найкращих випускників, бо вони мають хорошу фундаментальну освіту. Адже, за висновками ЮНЕСКО, фундаментальна освіта оцінюється в усьому світі навіть як один із основних факторів національної безпеки, стійкого розвитку країни, забезпечення її гідного статусу в світовому співтоваристві. З огляду на вищезазначене фундаменталізацію освіти потрібно розглядати як один із провідних загальнодидактичних принципів, покладених в основу профільної школи.

Отже, фундаментальність профільної природничої освіти націлює її на підготовку молоді, здатної до самостійного прийняття відповідальних рішень у критичних стресових ситуаціях на виробництві (наприклад, у випадку аварії на хімічному заводі), під час розв´язання складних природних (попередження стихійних лих чи подолання їх наслідків) і соціальних проблем (екологічних, демографічних тощо). Тобто, незалежно від вибору профілю навчання, а потім професії, саме фундаментальні знання надають гнучкості, багатогранності, міждисциплінарності науковому мисленню, сприяють осмисленню інформації, формують потребу самоосвіти, забезпечують професійну адаптацію.

Випускники профільних шкіл мають усвідомлювати, що саме фундаментальні знання є основою професійної гнучкості, динамічності, що зумовлено постійними змінами у змісті професійної діяльності, а також у вимогах ринку праці. Тільки «фундаментально» освічена людина може бути соціально захищеною, її цінують на роботі, бо вона здатна швидко перебудовуватись відповідно до змін виробничих технологій. А вчителям треба на базі фундаменталізації освіти готувати молодь за рахунок профільних предметів і спецкурсів до мобільності професійного шляху в майбутньому.

Набуттю фундаментальних знань, що полегшують самореалізацію молоді, сприяє інноваційний підхід – побудова навчального процесу як продуктивного навчання (в діяльності і через діяльність), яке полягає у практичній співорганізації і взаємопроникненні освітньої та продуктивної діяльності учнів. На перший погляд здається, що це не нове, бо в нас уже були школи з виробничим навчанням. Проте сучасний досвід Німеччини, Росії та інших країн свідчить, що навчання, інтегроване у практичну діяльність, якщо воно адекватне індивідуальним інтересам учня, дає позитивні результати, адже є основою мотивації. Так, німецькі колеги вважають, що продуктивне навчання – це новий шлях до досягнення освітніх цілей, сприяння полегшенню адаптації до умов життя.

У Росії також продуктивна освіта виходить на нові горизонти. При цьому суть практично-орієнтованого навчання полягає в тому, що учням дозволено працювати за індивідуальною профільною програмою. Це пов´язано з особистими інтересами і професійним самовизначенням, із набуттям досвіду роботи в трудовому колективі (у межах своєї навчальної практики), із репрезентуванням оригінального продукту як результату реалізації своїх теоретичних і практичних можливостей.

Вдалим прикладом профільних шкіл, що ґрунтуються на продуктивній діяльності, є хімічні профільні школи Татарстану з початковою професійною освітою, які разом із підприємствами нафтохімічної галузі становлять єдину систему профільного освітнього кластера, що призначений для поновлення кадрового потенціалу галузі. Освітній кластер – це корпорація науково-дослідних інститутів, підприємств, профільних шкіл, ПТУ, яка створена з урахуванням територіальної локалізації. Шосту частину профільних шкіл становлять хімічні школи, які дають дітям ще й професію «лаборант фізико-хімічних методів аналізу ІІ, ІІІ розрядів». У цих школах у профільному навчанні враховується регіональний компонент, надаються спецкурси на вибір: «Техніка лабораторних робіт», «Якісні, кількісні й інструментальні методи хімічного аналізу» із проходженням практики на нафтохімічних підприємствах та з правом обрання подальшого напряму своєї діяльності після закінчення профільної школи.

З нашого погляду, цей досвід можна було б використати і в українських регіонах (наприклад, у Лисичанську, Рубіжному, Костянтинівці тощо), що дало б змогу, з одного боку, подолати дефіцит трудових ресурсів, а з іншого – допомогло б працевлаштуванню і соціальній адаптації випускників. Взаємодія профільної школи, зокрема класів фізико-хімічного чи хіміко-технологічного профілю з виробництвом і науково-дослідними установами чи ВНЗ дасть учню можливість усвідомити свою приналежність до великої науки, до виробництва, а практика на підприємстві суттєво розширить соціальний простір випускника, допоможе йому в подальшому виборі професійного спрямування. Водночас такий підхід частково вирішить питання відтоку робочої сили з України. Модель такої профільної школи з початковою професійною освітою сприяє врахуванню регіонального компонента у змісті освіти за рахунок спецкурсів, що дає змогу оперативно змінювати обраний напрям профілізації, посилювати продуктивність навчального процесу, здійснювати ранню профорієнтацію учнів, організовувати виробничу практику на місцевих підприємствах, вести навчання відповідно до реальних потреб ринку праці в регіоні. Проте деякі труднощі можуть виникнути у зв´язку із забороною роботи старшокласників у шкідливих цехах хімічних підприємств, але це питання можна вирішити шляхом зміни цеху.

За умови такого підходу продуктивна діяльність стає як безпосереднім завданням освіти, так і її підсумком. В Україні продуктивне навчання «застрягло» на проектній формі, яка є лише його частиною. До того ж, проектна форма застосовується переважно у старших класах, тоді як методи продуктивного навчання можуть успішно застосовуватися в основній школі. Рівень продуктивності профільної школи зазвичай вищий, оскільки вона ґрунтується на засадах: індивідуалізації, опори на особистий практичний досвід, права вибору і самовизначення, реальної польової чи виробничої практики, домінування самостійного осмислення змісту освіти у процесі виконання реального завдання (тут і тепер). В Україні відомі приклади успішного застосування проектного навчання, при цьому проект містить елементи новизни й оригінальності у прикладній його частині. Це, зокрема, учнівські проекти з успішного використання сонячної і вітрової енергії для опалення шкіл, проекти устаткування з використанням альтернативних видів палива в сільських школах (соломи, соняшникового лушпиння тощо). Вдалими виявились і проекти щодо розв´язання місцевих екологічних проблем. Проте виконані ці роботи лише по лінії МАН, а масова школа забезпечити умови для організації проектної роботи всіх учнів поки що не в змозі. Тому більшість спроб продуктивної діяльності учнів із розробки проектів зводиться до імітації творчої і прикладної діяльності. А справжніми проектами учнівські роботи стають лише під час реальної практичної і самостійної роботи школярів.

Продуктивною сьогодні вважається і робота учнів у позаурочний час у товаристві, організованому на базі школи як фірма – школа-господарство (здебільшого сільськогосподарська). Це приносить користь учням, бо прищеплює любов до сільськогосподарської діяльності, викликає зацікавленість у результатах, адже вони одержують зарплатню, сприяє вивченню природничих предметів, вибору профілю навчання дев´ятикласниками і професії старшокласниками, ознайомлює з оформленням документації фірми, поєднує навчання і виховання, оскільки є школою праці, розвиває самостійність, відповідальність.

Отже, якість освіти в цілому залежить не лише від побудови системи навчання, а й від суспільних потреб і життєвої практики. Адже чотири базиси «Концепції освіти ХХІ століття», прийняті Комісією ЮНЕСКО, формулюються так: «навчитися пізнавати, навчитися працювати, навчитися жити разом, навчитися жити». У зв´язку з цим якісно новим у продуктивному навчанні є його цільова настанова на практичне застосування знань. Поступово відбуватиметься перехід від «школи-навчання» до «школи-життя». Звідси приділяється більша увага практичним методам навчання, адже практика – найважливіше джерело знань, фундаментальний елемент пізнання людиною світу. Нові позиції в педагогіці сьогодні визначаються триєдністю навчання, виховання і соціалізації. Системний підхід тут базується на визначальному значенні соціалізації як практичного долучення учнів до всіх основних сфер життя.

Як відомо, зв´язок школи із життям – один із основних принципів навчання, який сьогодні є важливим не лише з позицій учительської виховної діяльності, а й з позицій нинішнього випускника. Аксіологічний аспект навчання став помітним уже в основній школі, адже теперішні учні, готуючись до вступу в самостійне життя, хочуть не лише знати, що саме вони вивчатимуть, а й навіщо, чи знадобляться їм набуті знання у майбутній професійній діяльності. Тож саме профільне навчання (із допрофільною підготовкою) здатне забезпечити учням прагматичний підхід у набутті знань, сприятиме єдності процесів освіти і соціалізації, адже «освіта є галузь упорядкованої соціалізації».

Окрім фундаментальної освіти, для професійної успішності випускників та адаптації їх до умов життя важливою в методологічному плані є і гуманістична орієнтація (виховання). Ідеться про врахування індивідуальних особливостей учня, спрямованість навчально-виховного процесу на максимальний розвиток дитини, на розкриття її здібностей і уподобань, адже вони сприяють вдалому фаховому вибору. У зв´язку з цим у світлі теорії виховання суттєвим є розвиток комунікативних здібностей, емпатії, фасилітації, вміння знаходити компроміс. На сьогодні доведено, що для досягнення успіху в житті важливим для людини є не лише IQ (коефіцієнт інтелектуальності), а й EQ (коефіцієнт емоційності), що визначається вмінням спілкуватися, знаходити спільну мову.

Отже, рівень виховання, додержання етичних норм, здатність до діалогу суттєво впливають на стосунки людини в колективі, сприяють професійному успіху, а молоді допомагають адаптуватися, «навчитися жити разом».

Третьою складовою в методології змісту навчання є практична спрямованість, тобто йдеться про необхідність вивчати будь-який предмет у тісному зв´язку з потребами практики. В історії освіти робилися спроби покласти в навчання практику, проте вони закінчувалися невдачею (наприклад, виробниче навчання, виробничі комплекси тощо), бо ставало очевидним руйнування принципу фундаменталізації освіти. З огляду на це, найбільш оптимальним із позицій сьогодення виявляється профільне навчання, яке, не знижуючи фундаментальності знань, здатне забезпечити зв´язок із життям та практикою. Це здійснюється шляхом поглиблення змісту профільних предметів із урахуванням сучасних досягнень науки, а також за рахунок спецкурсів, організованих на базі науково-дослідних установ чи галузевих підприємств за наявності мотивації до професійного самовизначення. Саме особисте профільне, а потім і професійне самовизначення є ключовим моментом подальшого успішного фахового становлення молоді.

Крім зазначеного, для підготовки випускників до дорослого життя необхідним є ще й засвоєння базових освітніх компонентів, які не можна віднести ні до загальної освіти, ні до професійної. Їх умовно називають «базовими кваліфікаціями» [2, с.5]. Ідеться про відповідні «наскрізні» уміння учнів профільних класів. Зокрема, про користування комп´ютером, використання банку інформаційних даних, набуття початкових правових і економічних знань (оформлення основних правових та патентно-ліцензійних документів); уміння складати бізнес-план, договір на право співвласності тощо; фінансові знання (оформлення документів для банку, податкової інспекції); знання основних адміністративно-правових положень, норм, вимог діловодства, екологічних заборон, техніки безпеки тощо; уміння захищати інтелектуальну і матеріальну власність, репрезентувати підприємство і його продукцію, складати резюме, вести діалог; знання іноземних мов, протоколу (вміння приймати гостей в офісі); обізнаність із вимогами ринку продукції і ринку праці тощо.

Отже, модель потрібно поступово готувати до нових професій (дизайнер, маркетолог, менеджер тощо). Набуття нових професій, адаптація юнаків і дівчат до умов життя, що швидко змінюються, полегшують за наявності фундаментальних знань, належного виховання і практичних умінь, що знайдуть своє застосування в ході соціалізації випускників.

 

Малишев Віктор Володимирович,

директор Інженерно-технологічного інституту,

професор, доктор технічних наук

 

Лукашенко Тетяна Федорівна,

начальник відділу науки та

міжнародного співробітництва

Інженерно-технологічного інституту

 

Газета «Університет «Україна», №1-2, 2010

автор: Малишев Віктор Володимирович, Лукашенко Тетяна Федорівна

видання: Газета «Університет «Україна», №1-2, 2010, час видання: 2010


25/02/2010