Завжди настає час розкидати та збирати каміння

Завжди настає час розкидати та збирати каміння

 

Фізикам, хімікам, біологам, математикам, взагалі вченим різних галузей науки дуже важливе спілкування один із одним, якого вони постійно потребують. Представники однієї галузі науки часто передбачають те, що далі буде розроблятися представниками інших наук.

Останнім часом різко зріс попит на висококваліфікованих спеціалістів у галузі природничих та інженерних наук для роботи на виробництвах та дослідних підприємствах, у конструкторських бюро й науково-дослідних інститутах, в університетах та школах. Раніше професії цих галузей були визнаними й добре оплачуваними. Спостерігався шалений конкурс за цими спеціальностями під час вступної кампанії до вишів.

Що ж змінилося у викладанні природничих та інженерних дисциплін, науці та супільстві? Як змінилися студенти? Які були викладачі? Яка сьогодні ситуація з викладанням природничих та інженерних наук і розвитком науки? Чи необхідне спілкування вчених різних наук між собою?

З такими питаннями ми звернулися до провідного науковця, викладача нашого університету.

 

Віктор Володимирович Малишев – професор, доктор технічних наук, знаний учений-хімік, відомий роботами в галузі хімії, електрохімії та технологій отримання рідкісних металів і їхніх сполук, технологій неорганічного синтезу, хімії та електрохімії напівпровідників та діелектриків, екології та енерго- і ресурсозбереження, нанотехнологій. В Університеті "Україна" працює з 2002 р. Шість років очолював приймальну комісію університету. З 2006 р. – завідувач кафедри хімії та новітніх хімічних технологій. Із 2009 року – директор Інженерно-технологічного інституту Університету "Україна". Член спеціалізованих учених рад по захисту кандидатських і докторських дисертацій при Інституті загальної та неорганічної хімії НАН України, Фізико-технологічному інституті металів та сплавів НАН України, Запорізькій державній інженерній академії. Завідувач відділу іонних рідин Інституту загальної та неорганічної хімії НАН України. Керівник наукової школи із сучасних хімічних технологій. Експерт наукових журналів "Металургія", "Journal Surface Engineered Materials and Advanced Technology", "International Journal of Corrosion". Автор 547 друкованих праць, із них 475 наукового (в тому числі 2 монографії, 13 авторських посвідчень СРСР і патентів України на винахід), 41 методичного характеру, 28 навчально-методичних видань. Із 236 наукових статей 179 видано в журналах із визначеним імпакт-фактором. Під час роботи в університеті в рамках 22 науково-дослідних проектів працював і викладав у навчальних та науково-дослідних інститутах Франції (Париж і Марсель), Німеччини (Дармштадт), Австрії (Відень і Вінер-Нойштадт), Китаю (Шанхай), Словаччини (Братислава), Словенії (Любляна), Угорщини (Будапешт і Мішкольц), Румунії (Бухарест), Литви (Вільнюс), Білорусії (Мінськ).

 

Про наукову школу

Починаючи з 2004 року, на кафедрі хімії та новітніх хімічних технологій функціонує наукова школа за напрямом новітніх технологій одержання тугоплавких металів і синтезу сполук на їх основі з іонних розплавів. Тематика наукової школи значно розширюється. Із урахуванням проблем зміцнення незалежності держави, ресурсо- та енергозбереження тематика досліджень високотемпературних розплавів розповсюджується на середньо- і низькотемпературні, переробку вторинної сировини та відходів промисловості. Сучасний розвиток науки і виробництва надає розвитку нанотехнологічного напрямку досліджень. Фундаментальні результати цих досліджень стають основою принципово нових хімічних та електрохімічних процесів одержання тугоплавких і благородних металів, синтезу їхніх сполук та з неметалами. Поєднання фундаментальних і прикладних досліджень, безпосередня участь студентів у наукових дослідженнях, їх тісний зв`язок із навчальним процесом – головні риси нашої наукової школи. Станом на сьогодні в рамках цієї школи над кандидатськими дисертаціями працюють три пошукувачі й один аспірант. Двоє співробітників кафедри працюють над докторськими дисертаціями. Три випускники кафедри успішно працюють старшими викладачами.

50-80-і роки були зовсім іншим часом. Тоді вважалось, що природничі та інженерні науки – найбільш важливі. Цьому сприяли як переконливі успіхи науки, так і сприятливе ставлення держави. Виші забезпечували якісну загальну освіту.

Представники однієї галузі науки схильні ховатися у своїх "шкаралупах" і звідти не вилазити. Буває, що науковець, отримавши який-небудь результат, не може вийти зі своєї вузької галузі. І його можна зрозуміти: в нього все виходить. А якщо розпочати щось інше? То невідомо, чи буде результат.

На жаль, зараз у більшості країн світу розуміння важливості й інтерес до природничих та інженерних наук спадає. Сильних студентів не дуже цікавлять ці науки. Така ж ситуація і в школах. Можливо, необхідно читати вступні курси, наприклад, півроку. За ці півроку багато абітурієнтів зрозуміють самі, яка спеціальність їм потрібна в майбутньому.

Все впирається у становище в країні: на вирішення проблем науки і освіти необхідні і бажання, і час, і кошти. Зараз це важко змінити, це пов`язано з атмосферою не тільки в Україні, але й у всьому світі. Зниження зацікавленості до природничих та інженерних наук спостерігається всюди, але в розвинених країнах їм приділяють значно більше уваги.

У всякому випадку, в нас практично відсутні науково-популярні фільми, що могли б зацікавати школярів. А за кордоном вони є, і досить цікаві. В нас багато телевізійних каналів, але практично немає науково-пізнавальних передач. Нещодавно я бачив фільм по каналу Discovery про те, як учені, починаючи з Фарадея, добивались поступового зниження температури, як він уперше отримав рідкий хлор і далі... Все було дуже цікаво розказано та, можливо, зацікавило багатьох і, в першу чергу, школярів. Але в нас нічого подібного немає. Раніше була дуже цікава науково-популярна телепрограма С.П. Капіци "Очевидное – невероятное". Ведучий запрошував на неї багатьох знаних учених. Як знадобилась би така телепрограма зараз! Але на це необхідні бажання, сприятливе ставлення держави та значні кошти.

Велика проблема зараз утримати в науці по-справжньому талановиту молоду людину. Як це зробити? Або вона піде працювати в банк, де зарплатня в п`ять разів більша, або програмістом, але не науковцем і викладачем. Навіть програміст, працюючи без науки, у банку, промисловій сфері, не займається теорією і повністю поглинутий роботою, щоправда за гарну платню. Це прикро, що багато по-справжньому талановитих йдуть на це та припиняють щось робити в науці. Таке життя. Люди схаменуться, а держава буде приділяти необхідну увагу природничим та інженерним наукам.

Що стосується нанотехнологій, які називають наукою ХХІ століття. Зацікавленість держави в них, освіті і відповідних спеціалістах видна, в основному, лише на папері.

Падіння сучасного престижу природничих та інженерних наук у всьому світі пов`язано з кількома причинами. Одна з головних – це припинення "холодної війни". Значні ядерні і космічні програми призвели до сильного "перегріву" у фінансуванні фундаментальних і прикладних досліджень та, як наслідок, у кількості вчених у галузі природничих та інженерних наук, студентів цих спеціальностей. Але завжди є здібні молоді люди, що хочуть займатися наукою. Саме їх необхідно стимулювати. Вони повинні знати, що, ставши співробітником університету або науково-дослідного інституту, вони, хоч і не стануть заможними, але будуть достатньо матеріально забезпеченими для повсякденного життя. На мою думку, таких людей було б достатньо для подальшого розвитку науки, забезпечення науково-технічного прогресу.

Подібна ситуація має місце зараз і на Заході, де, на відміну від нас, кінець "холодної війни" не був пов`язаний із серйозними політичними та особливо економічними процесами. Там падіння престижу науки теж стало значним, але керованим. І доволі швидко було знайдено новий стан рівноваги. В них, як і в нас, молоді науковці та викладачі переходять у банки, але їх цілком вистачає і для університетів, і для дослідницьких установ.

Так само і зі шкільною освітою. У Франції вчителі шкіл і ліцеїв мають не таку високу заробітну платню, як викладачі університету, але в принципі пристойну. Там, до речі, не так легко отримати посаду вчителя або викладача. Для цього не тільки необхідно отримати університетський диплом, але скласти і непростий екзамен на посаду. Незважаючи на це, бажаючих все одно багато. Звідси і приплив студентів до університетів.

Нас часто порівнюють із Росією. Там ситуація у вишах і академіях не набагато краща, але позитивних моментів все ж таки більше. Це стосується, наприклад, Російського фонду фундаментальних досліджень, який уже протягом 20 років регулярно розподіляє гранти для підтримки науки та освіти. Ці гранти нерідко становлять значну частину фінансування фундаментальних досліджень і навіть видання монографій, підручників, посібників. В Україні такий самий фонд було створено майже одночасно. Спочатку він доволі непогано фінансувався і підтримував науку. Зараз же ситуація дещо нагадує театр абсурду – ми пишемо гранти, виборюємо їх, але грошей на них держава практично не дає. Нещодавно в Росії створено ще один значний фонд, що підтримує спільні роботи російських учених і тих, хто виїхав за кордон і досяг там значних успіхів. Можливо, звичайно, послатися на те, що в Росії більше грошей від нафти, газу, алмазів... Але тут важлива позиція держави. В нас часто розмова і дії щодо економії державних ресурсів чомусь не зачіпають науку і освіту. Це не такі великі кошти, особливо у нас, порівняно з іншими видатками, щоб на них можна було значно зекономити. Але коефіціент корисної дії від нормального фінансування науки і освіти може бути зовсім іншим.

І для України, і для Росії є загальна спільна ситуація. В обох країнах було чимало вчених світового класу, справжніх суперзірок. Майже всі вони виїхали за кордон. І часто не за довгим карбованцем, а за можливістю працювати в своїй науці на сучасному обладнанні. І в нас, і в Росії ви зараз знайдете як в академічних інститутах, так і в університетах, в основному, людей похилого віку, багатьом із яких за 60, і невелику, помітно меншу кількість молоді. Середній ланцюг, тобто вчені віку 30-50 років, взагалі відсутній. Це ті наші здібні та активні учні і колеги, що, залишивши державу, доволі легко знайшли собі добру позицію на Заході.

час видання: 2014


20/08/2014