Виступ президента Університету "Україна" П.М. Таланчука на Посвяті у студенти

Дорогі наші вступники!

Шановні гості нашого свята, батьки, студенти, колеги!

 

 

Сьогодні ми вітаємо наших студентів – тих, хто вступив щойно, і тих, хто прийшов до нас за знаннями на старші курси з інших вузів. Ми вітаємо їх на порозі студентського життя в новій університетській родині, вітаємо у дуже непростий для нашої країни час. А будь-яке вітання – це свято. Воістину це свято сьогодні – зі сльозами на очах. Для патріотів Україна в ці буремні дні поділилася на фронт і тил.

Дуже вірогідно, що 2014 рік прийдешні покоління українців будуть сприймати як рік, який розчахнув нашу новітню історію на дві частини – Україна до лютневої революції і Україна після лютневої 2014 року або, як її назвали в народі, Революції Гідності.

В Україні дійсно стався розлом завдяки перемозі цієї революції. Але цей розлом виник не між Сходом і Заходом України, не між населенням різних регіонів. Цей розлом стався між народом і тоді діючою владою, яка возвела устрій, порядки і правила існування злочинного світу в ранг державної політики, чим створила нестерпні умови подальшого існування українського суспільства. Всюди процвітає безкомпромісне насилля, корупція, зрадництво тощо. На внутрішню соціально-політичну кризу наклалася віроломна війна Російської Федерації проти України. І зараз у нашому суспільстві формується думка, що вона носить усі ознаки вітчизняної війни українського народу за свою свободу. Агресія Північного сусіда значно розширила і поглибила цей розлом. В результаті він породив світоглядний розкол українських політиків, які представляють як владу, так і опозицію. І, як наслідок, стався також розкол у свідомості багатьох українців, у родинах і навіть в окремих сім’ях. Така гірка правда нашого життя.

Останні події – Українська революція, неоголошена війна Росії проти України наклали свій відбиток на все, що ми робимо в цей час. Смуток і величезна скорбота наповнюють наші серця, коли думаємо про героїв Небесної сотні, про сотні загиблих патріотів, які зі зброєю в руках захищають рідну землю; про тисячі невинно убієнних мирних громадян, провина яких полягає лише в тому, що вони – українці. Страшно, дико і не хочеться вірити, що таке може бути у ХХІ столітті. Особливо постраждали діти: у сонячні квітучі дні весни 2014 року їхні душі обпалило страшне слово – війна, яку без оголошення, по-злодійськи підло розпочала Росія проти України. І тому мільйони маленьких українців по-дитячому щиро кажуть, що Росія – погана, бо воює проти України! Своїми діями Росія посіяла в душах мільйонів українців ненависть і зневагу до росіян. Наслідки цієї етнопсихологічної травми буде долати не одне покоління як українців, так і росіян.

Чи може щось дужче обпалити людську душу і породити сильніший гнів і жадобу помсти, ніж сльози дитини, яка оплакує свого загиблого батька на війні, розпочатій Росією проти України? Мабуть, що ні! Або хіба може не вразити глибину душі, коли десятилітній Тарасик віддає дитячі копійки на бронежилет, мотивуючи це тим, що, якщо не буде України, то йому не потрібен і планшет.

Причин страшної трагедії, що розігрується в Україні на 23-му році її незалежного існування, багато, не час і не місце сьогодні тут про них говорити. Думаю, що найближчим часом відбудуться певні зміни в системі влади, і тоді цьому буде дана об’єктивна оцінка, а головне – будуть розроблені заходи щодо рішучих змін на краще.

Вочевидь війна Росії проти України поставила питання руба: «Ми і вони» – Україна і Росія, що у нас спільного і що нас роз’єднує, який подальший шлях нашого співіснування як сусідів, і чи воно, це співіснування, можливе взагалі і за яких умов тощо. Але вже зараз зрозуміло одне: ніхто не залагодить нашу біду і не зробить вирішальну роботу за нас. Західні партнери будуть допомагати тим, хто може сам себе захистити. Вони не надаватимуть допомоги державі, нездатній захистити свою землю.

Тому нічого в Україні не зміниться, якщо кожен із нас не зміниться сам. Підкреслюю – саме кожен із нас. Для цього необхідно змінити цивілізаційний напрям нашого розвитку. І головне в цій зміні – повернення України додому, в Європу і повне виключення російського впливу на українське життя. Заклик М. Хвильового (псевдонім росіянина М. Фітільова) «Подальше від Москви» повинен бути зреалізований повністю.

В основу подальшої розбудови незалежної України повинно бути закладено усвідомлення відрубності, окремішності українців від так званого «братнього російського народу». В правильності такої стратегії нас переконують практичні дії простих українців, які саме цими днями звільняють міста і села від пам’ятників ідолам – виразникам інтересів Російської імперії. Вірність такого курсу підтверджується і заявою Президента України на параді 24 серпня 2014 року про те, що українці ніколи більше не будуть вшановувати своїх вояків за календарем військових подій, важливих для сусідньої, ворожої нам держави. Йдеться про 23 лютого, колишній день Радянської Армії.

Видатний російський дослідник - полеміст Петро Хом'яков у трактаті «Росія проти Русі – Русь проти Росії» ще у вересні 2009 року, залишаючись на ґрунті загальновідомих історичних фактів, переосмислив багатовікові стосунки Московії з Україною – Руссю, і це переосмислення дозволяє пояснити безліч парадоксів не тільки минулого, але й сучасного. Він небезпідставно стверджує: «Не Московія – спадкоємниця Орди. Московія саме і є ця Орда. І жертвою цієї Орди була не тільки Україна, але й уся решта Русі. Олександр Невський, вірніше його батько, а згодом і він сам, – не просто сподвижники Орди, а ініціатори й активісти ординської навали на Русь. (Можливо, настав час ікони цього «святого» хоча б перевісити в якісь затемнені місця храмів, якщо не викинути зовсім – П.М.Т.). І всі імперські спадкоємці Московії – не що інше, як втілення все тієї ж Орди. Різні варіанти, .але однієї і тієї ж Орди. Ординське іго над Руссю не подолано і понині. А нинішня Московсько-путінська Орда так само загрожує Україні, як у свій час татарські хани загрожували Чернігівському, Київському і Галицько-Волинському князівствам. І це найглибше історичне пояснення тих тенденцій, які здавна визначають позицію Москви щодо України. Позицію азійського агресора щодо форпосту Європи. Москва не тільки загрожує всім сусідам, вона – найголовніший і найлютіший ворог самого російського народу. Самим росіянам необхідно скинути з себе ординсько-московське іго, щоб мати елементарний шанс на виживання. І російська історія – це не тільки історія тріумфів московської імперії. Це трагічна історія боротьби з ординським ігом самого російського народу… Від самого початку Русь була Київською, Московська ж Росія – не Русь, а Орда. І в інтересах усіх – і українців, і росіян – якнайшвидше покінчити з ординським ігом Москви».

У кінцевому результаті завдяки визвольним змаганням українці вистраждали свій нинішній державний статус і мають моральне та історичне право на свою незалежність. Зрозуміло, що з правом наслідування своїх історичних здобутків історія України розпочинається з історії Русі. Іншими словами, історія Русі є праісторією України. Сьогодні світова наукова громадськість визнала Україну – Русь приналежною до європейської цивілізації. Ніякого «старшого брата» в українців не існує.

І надоум нас, боже, аби ми якнайскоріше це засвоїли у своїй практичній роботі: намагання ж відділити російський народ від Путіна слід розглядати як політичне шулерство. Він зробив їх своїми співучасниками, а вони – майже 90% – підтримали його і тим ототожнили себе з Імперією та її Злом. В результаті виник не конфлікт еліт, а війна двох народів. Тепер ми, українці, маємо справу не тільки з Кремлем, а й з десятками мільйонів російських обивателів, які, сидячи в напівзруйнованій, вимираючій «уральской или вологодской деревне» чи сибірській глибинці, переживають щиру радість за «присоединение» Криму. Ніхто не міг ні передбачити, ні уявити такої хвилі зоологічної, позамежевої українофобії.

В Росію прийшла чумою вражаюча одностайність: мало не всі від режисерів до домогосподарок, від фашистів до лібералів буквально здуріли від приросту імперії на шмат території, здобутої шляхом загарбання.

Дуже шкідливими, практично зрадою є думки про те, що все це саме по собі минеться. Бо це не так. І, якщо навіть у Росії з’явиться справді демократична влада, вона все одно буде ще довго імперською, шовіністичною. Причина цього – надто розвинута ідеологія імперіалізму в російській культурі й у політичній традиції. Вірус Великої Країни дуже важко лікується. Цій хворобі українці повинні протиставити в ідейному плані потужну національну державницьку ідеологію, зокрема ідеї вольового націоналізму. Це дозволить подолати трухлявість усіх партійних проектів і завести міцний хребет у розбудову національної держави, що дасть можливість українізувати зденаціоналізовану, безвідповідальну частину суспільства. В доповнення до цього слід подолати у свідомості українців фатальний пацифізм, який присипає громадську активність колисковою, що все зміниться саме собою. Ну і, звичайно, неототалітаристську ідеологію, яка включає в себе ностальгію за всім совєтським, неосталінізм, упередженість до національної ідеології, культ «сильної руки» і т. ін. Останнє – це те, що породило покидька Януковича.

Нам також треба відкинути ілюзії і перестати разом із аналітиками лякати Росію економічним крахом, світовими санкціями, Китаєм, Японією і партизанською війною на підступах до Києва.

Запам’ятаймо! Російське суспільство перебуває в мілітаристському екстазі, і тому Путін і Росія зупиняться рівно там, де це дозволять українці! Але для цього ми повинні взятися за створення власного достатнього оборонного потенціалу, будівництва сильної економіки та всебічне зміцнення всіх державних ресурсів, і во ім’я цього треба стрибнути буквально вище голови, напружити всі інтелектуальні і фізичні сили народу.

Крім того, оскільки міжнародні меморандуми, декларації щодо забезпечення територіальної цілісності і суверенітету України нічого не варті, то українській дипломатії слід вести роботу щодо позитивного світового сприйняття намагань України відновити національне ядерне озброєння, з одного боку, а другого боку – формувати можливість оперативно залучати підтримку союзників для завдання противникові катастрофічних збитків. Ця підтримка повинна забезпечити доступ не тільки до матеріальних ресурсів, а й до організаційних, інформаційних, до досвіду НАТО, до процесу консультацій та ухвалення рішень.

Ну і, звичайно, не в останню чергу необхідно в цьому навічному «розлученні» зі «старшим братом» радикально вирішити, я б сказав, питання «п’ятої колони». Всякі русифікатори, звідкіля б вони не прибули в Україну в пошуках роботи й можливостей для комфортного проживання, мають затямити на все життя, що вони повинні асимілюватися серед державотворчого народу, а не вимагати приєднання України до держави, з якої вони виїхали. Упродовж останніх десяти років Москва використовувала російське населення України як гальмо, що уповільнює рух «братської країни» у бік Заходу. Зараз, після перемоги Майдану, «російський чинник» став основною зброєю хитрозадого Кремля у боротьбі проти Української революції. І на перше місце вийшов Крим – воістину ніж у спину вільної України.

Росіяни з їх ментальністю, я не хочу нікого образити, але треба чесно визнати, стали проблемою для всього світу, сусідів і самих себе. Скрізь на постсовєтському просторі, де відбувається рух у бік Заходу, вони виступають гальмом або баластом. Їм не потрібна свобода, вони не сприймають Європу і не хочуть пускати в неї інших, так само, як і в Америку. Трагедія Росії в тому, що вона не хоче, та, мабуть, і не може визнати, що не може рухатися вперед, тому що не хоче зрозуміти, як далеко вона відстала у своєму цивілізаційному розвитку від Європи. Трагедія Росії ще й в тому, що вона виплекала сакраментальну «загадковість російської душі» – ледь не генетичне бажання наводити лад у чужих землях, навчати розуму всіх і всюди.

Ще одним путом, що суттєво заважає Україні успішно рухатися по шляху десовєтизації, звільнення від совковости, населення (язик не повертається сказати – громадяни), як росіяни так і українці, що мешкають в Україні і бажають об’єднатися в одну державу, звичайно ж, під началом Росії. Різними відсотками оцінюють їх кількість – від 5% до 15%, але це не так уже й важливо, скільки їх. Важливо інше. Ми підемо шляхом, який оберуть, скажімо, 85% громадян України, а 15% доведеться з цим змиритися і зробити свій вибір. Ясно одне: противники незалежної України не повинні бути її громадянами.

І тому необхідно провести своєрідну люстрацію і серед усього населення. І тим, хто ненавидить вільну Україну, її народ, порадити брати «шінель» і мандрувати до своїх «соотєчєствєнніков»! Також нам конче потрібно переглянути толерантність українців щодо претензій з боку Росії і росіян, яка давно набула ознак ганебного самоприниження. Ця толерантність доведена до абсурду стосовно так званих російськомовних, є сприятливою умовою для зародження, розвитку й ескалації російського сепаратизму в Україні. Наведемо один тільки обурливий приклад такої толерантності: уздовж усіх ескалаторів київського метро, на екранах телевізорів усіх каналів хтось з переляку дав вказівку, і ми бачимо сотні примірників рекламно-пропагандистського гасла на тлі українського прапора – «Єдина країна. Единая страна».Чи можна уявити щось подібне в Росії?!

Думаю, що всім зрозуміло, що навряд чи вдасться створити життєвий комфорт у суспільстві, деякі громадяни якого, начебто «не взирая на языки и национальность», просувають національні інтереси іншої держави-агресора. Причому, агресора історичного. Головним же для нас є усвідомлення того, що найбільше стабільними державами є ті, де попри багатонаціональність суспільства державна мова – одна: Німеччина, Франція, скандинавські країни, США, Польща, Австралія, Японія… Список можна продовжувати, не забувши внести до нього Росію, яка відрубала всі дискусії з мовного питання на території своєї імперії, але активно просуває створення російсько-мовних анклавів на територіях інших держав. Треба також оцінити підступність впливу так званої «великой русской культуры» та її «могучего русского языка», які завжди інфектували український етнічний організм «русским величием», шовінізмом.

Одним із наслідків більш як трьохсотлітнього «союзу» з московським «старшебратством» є отруєна страхом, безпомічністю, доносами і зрадою національна свідомість значної частини українців.

Найгірше, що багато етнічних українців під впливом великоросійської пропаганди стали називати себе росіянами. Дбаючи про кар’єру, про пільги, які мали великороси, ці люди, не бажаючи залишатися малоросами, змінювали українські прізвища на московський кшталт і відмовлялися від своєї національної сутності. Це саме ті, що не тільки за назвою, а й за сутністю стали малоросами, у кого витруєно національний імунітет, підітнута історична пам'ять. І треба віддати належне великодержавному російському шовінізму: він дуже послідовний у своїх устремліннях проковтнути інший народ, перетравити його і видати його в уже своїй обгортці незалежно від того, чи це – царська Росія, чи більшовицька Імперія зла, чи вже тепер Російська Федерація.

Настав час усім українцям усвідомити, що ніякої величі ні в російській культурі, ні в «могучем языке» не існує. Бо, якщо ця культура, виходячи із широкого її тлумачення, спромоглася тільки на те, що її продуктом є нікчемна держава зі злиденним народом, яка за тривалістю життя чоловіків займає приблизно 160-е місце у світі, поступаючись Бангладеш, яка тримає І місце у світі за абсолютною величиною спаду населення, яка має неймовірні багатства природних і водних ресурсів і, в той же час, нараховує 50% населення бідняків тощо. А єдине, що вона дійсно має, – це величезний арсенал всілякої зброї, в тому числі ядерної, якою вона намагається залякати всіх і підкорити своєму впливу світ. Це не культура, а ерзац, конгломерат, який не спікається в силу різноцінності складових, так само і «могучий русский язык», попри всі намагання, так і не став міжнародною, добровільно вживаною мовою, мовою широкого використання.

Сама російська культура і російська мова здавна були найважливішими складовими імперської політики. Імперія завжди використовувала росіян як безликий цементуючий субстрат – до цього призводила їхня чисельність, яка формувалася всякими правдами і неправдами, і, на жаль, специфічна ментальність, не випадково, що саме росіян вдалося перетворити на совєтський народ. Не випадково, що після розпаду СРСР саме в Російський Федерації захлинулася десовєтізація і переміг чекістський неосовєтізм, або неототалітаризм. І сьогодні, пише Андрій Кончаловський у статті «Куди ми котимося?», «Я не бачу країни, якою хочу гордитися. Я бачу натовпи невдоволених роздратованих осіб і чужих людей, які бояться один одного! Я хочу пишатися своєю Батьківщиною, а мені за неї соромно!».

Таким чином, йдеться про здійснення світоглядного перевороту в українських головах, душах, психології. І здійснити це можливо тільки одним способом – організацією якісного навчання та успішного виховання всіх і кожного й особливо молодого покоління, яке ми сьогодні вітаємо. При цьому виховання і освіта повинні бути якісними, бо від браку в цій сфері страждають багато людей і протягом тривалого часу, аж поки не помре якийсь диктатор, або революція не знесе кермуючих януковичів. Як підмітив Редьярд Кіплінг, „освіта – найважливіше із земних благ, якщо вона найвищої якості. Інакше – вона абсолютно непотрібна”.

Підсумовуючи, можна сказати хоч і різко, але справедливо: освіта і наука, в першу чергу, несуть відповідальність за те, що сталося в Україні. Це вони, ці дві системи, сестри-близнючки, так виховали і так „просвітили” політичних поводирів українського народу. Саме продукт виховання і освіти, тепер уже неважливо були вони радянськими чи „незалежними від відповідальності” українськими, чи були вони у співвідношенні половина на половину, саме продукт цих двох систем – кадри виявилися непридатними для управління демократичним суспільством. Український народ ледве не захлинувся у масовій зраді і корупції керманичів, а тепер ми змушені все це переосмислити й радикально змінити ситуацію. І вирішальна роль у цьому переосмисленні належить освіті, бо освіта, включаючи виховання, – першооснова розвитку кожного індивіда зокрема і суспільства в цілому.

За теперішньої ситуації в Україні треба виходити з реальної дійсності й визначати речі такими, якими вони є насправді. Я це хочу особливо підкреслити ще й тому, що ми сьогодні, вводячи в студентське братство нових молодих людей, беремо на себе зобов’язання разом із ними підготувати з них не тільки високоякісних фахівців, а й громадян-патріотів, майбутню національну еліту.

Майбутнє ж України формується сьогодні всіма нами. І тому духовний потенціал цієї країни буде певною мірою визначатися також тією парадигмою, яку ми покладемо в основу виховної роботи всіх структур, які нею займаються, в тому числі нашого університету.

І я хочу запевнити в тому, що в Університеті «Україна» активно іде процес формування сучасних технологій як виховання, так і навчання.

Як непростим виявився шлях України до справжньої НЕЗАЛЕЖНОСТІ, так само нелегким було становлення нашого університету, але подвижницька праця колективу його працівників – орачів на освітянській ниві дає змогу пишатися багатьма нашими здобутками.

Університет „Україна” є авангардним українським сучасним освітянським проектом, причому за декількома критеріями: Університет «Україна» є одним із піонерів процесу створення мережі недержавних ВНЗ в Україні; попри відсутність бюджетного фінансування, університет проголосив гуманізм і толерантність головним принципом своєї діяльності; наш вищий навчальний заклад створив перше в Україні університетське містечко за принципом універсального дизайну: в умовах безбар'єрного простору тут мають змогу навчатися і студенти з інвалідністю.

Нині у нашому вищому навчальному закладі IV рівня акредитації за 84-ма конкурентоспроможними на сучасному ринку праці спеціальностями навчається понад 18 тисяч студентів. У базовій структурі Університету «Україна» діє шість інститутів (Інститут економіки та менеджменту, Інженерно-технологічний інститут, Інститут соціальних технологій, Інститут філології та масових комунікацій, Інститут права та суспільних відносин, Інститут комп’ютерних технологій), факультет біомедичних технологій і Коледж „Освіта”. За шістнадцять років діяльності сформувалася регіональна мережа університету, що складається із 32-х територіально відокремлених підрозділів: 13-ти інститутів, 3-х філій і 16-ти коледжів. За чисельністю студентів, що навчаються в базовій та регіональних структурах, Університет «Україна» посідає 3 місце в Україні.

У нас ви отримуєте класичну вищу інженерну, філологічну, економічну, правову, психологічну освіту за традиційними спеціальностями, також маєте змогу опанувати новітні спеціальності: еколога, мікробіолога, імунолога, нанотехнолога, менеджера туризму, дизайнера, фахівця з фізреабілітації тощо.

Однак, пошматована корупцією та тероризмом з боку Росії українська держава мало допомагає нашому університету, хоч і має такі зобов’язання. Так, борг Київської міської держадміністрації перед університетом за оплату навчання інвалідів, сиріт, напівсиріт, малозабезпечених студентів та відшкодування відсотків за її зобов’язаннями у погашенні кредитів станом на 1 липня 2014 року становить 24,3 млн. грн.

Проте, за непростих економічних умов, за відсутності державного замовлення та наявності чисельних боргів низки юридичних осіб за сплату навчання студентів пільгових категорій, за необхідності виплачувати кредитні зобов’язання, попри нелояльне ставлення певної частини суспільства до нетрадиційних форм навчання – недержавних ВНЗ, Університет «Україна» розвивається.

І щороку ми продукуємо інновації. Так, два роки тому спільно з Національною інформаційною агенцією Південної Кореї ми обладнали сучасний комп’ютерний Центр інформаційного доступу з безкоштовним доступом до Інтернет. Тут проходять заняття для студентів, заняття для всіх охочих, хто прагне опанувати комп’ютер, а також курси з підвищення кваліфікації фахівців з інформаційно-комунікаційних технологій.

Нині в університеті втілюються міжнародні освітні програми подвійного диплома з Шауляйським університетом (Литва), польським університетом „Вістула” (м. Варшава), польською Вищою школою міжнародних відносин та американістики (м. Варшава), Центрально-Європейським Університетом (Словаччина), Мюнхенською Академією міжнародних відносин, Міжнародною корпорацією університетів та академій (Велика Британія). Ці проекти відкривають нашим студентам реальний шлях до європейської освіти, дають змогу скористатися низкою пільг як студентам зарубіжних ВНЗ. Причому для вступу до вишів Польщі не потрібно складати ЗНО.

У нас запроваджується дистанційне навчання для всіх категорій студентів із усіх спеціальностей. Це дає змогу, наприклад, здобувати 2-3 спеціальності одночасно. Адже сучасна економіка потребує універсальних фахівців типу «три в одному», наприклад: економіст зі знанням права в галузі та володінням інформаційно-комунікаційними технологіями.

Шановні першокурсники! Вам буде не тільки надана можливість, а й буде організований адміністративний пресинг щодо вашої участі в науково-дослідній роботі студентів. Цей примус виправданий тим, що активна участь студентів у проведенні досліджень є вирішальним чинником у формуванні сучасного висококваліфікованого фахівця. В університеті створені належні умови для творчого наукового пошуку студентів, розкриття наукових здібностей і залучення їх до різноманітних форм науково-дослідницької роботи.

Мережа студентських наукових формувань включає 86 наукових гуртків, 46 СННВП, 13 проблемних груп. Крім цього, в університеті є аспірантура, докторантура і три спеціалізовані вчені ради по захисту докторських і кандидатських дисертацій. У минулому навчальному році захистилося десять працівників нашого університету (6 кандидатських та 4 докторські дисертації).

Як бачите, у Вас є можливість заявити про себе і на науковій ниві.

Наші науковці беруть участь і в наукових програмах Євросоюзу. Кафедра імунології Університету «Україна», яку очолює професор, доктор біологічних наук Валентин Шишкін, ініціювала проект «Тимістем» із дослідження стовбурових клітин тимусу. Спільно з науковцями п’ятьох європейських країн, а саме Великої Британії, Іспанії, Чехії, Хорватії, Туреччини та Сполучених Штатів Америки, наші вчені протягом чотирьох років будуть досліджувати можливість використання стовбурових клітин тимусу – одного з центральних органів імунної системи людини – для відновлення функції імунної системи, а також розробляти технологію практичного їх застосування. Найліпші студенти кафедри імунології будуть долучатися до науково-дослідної роботи у проекті Європейського консорціуму та матимуть змогу отримати унікальний досвід світового рівня. Євросоюз виділив на цей проект близько 6 млн. євро, а на українську частину проекту – більше 700 тис. Євро. Цей грант дозволив створити в Університеті «Україна» нову структуру – науково-дослідний Центр імунології та біомедичних технологій, а також значно зміцнити матеріально-технічну базу кафедри.

Але основні наші здобутки – це наші люди, студенти і випускники. Саме їхні успіхи, їхня діяльність, їхні досягнення і визначають якість нашої освіти. Серед них:

Сергій Байдовський, випускник спеціальності «Програмне забезпечення систем»,

Василь Мойсей, студент 4 курсу напряму підготовки «Здоров'я людини» Університету «Україна».

Хлопці з Волині, які 20 лютого 2014 року були скошені снайперською кулею на вулиці Інститутській у Києві й долучилися до списку Героїв України з НЕБЕСНОЇ СОТНІ Революції Гідності. До Героїв небесної сотні додалася нова страшна втрата.

15 липня в ході антитерористичної операції під селищем Ізварине Луганської області загинув студент 1 курсу спеціальності «Правознавство» Університету «Україна» Максим БЕНДЕРОВ – срібний призер Чемпіонату Світу, чемпіон Європи (2007), срібний призер Чемпіонату Європи (2006), багаторазовий чемпіон України з Військово-спортивного багатоборства (розділ «бойового багатоборства»), чемпіон України з рукопашного бою, призер Чемпіонату України з панкратіону, чемпіон України з панкратіону.

В цей важкий для країни час десятки викладачів та студентів Університету «Україна» захищають майбутнє та незалежність нашої держави зі зброєю в руках у зоні АТО.

До сьогодні в російському полоні перебуває Надія Савченко, колишня студентка спеціальності «Українська мова та література», дівчина-воїн, надзвичайно мужня і красива людина. Україні потрібна НАДІЯ!

Юлія Батенкова-Бауман – випускниця Університету «Україна» за спеціальністю «Правознавство» – багаторазова призерка зимових Паралімпійських ігор 2006, 2010, 2014 років з біатлону і лижних перегонів, кавалер ордена княгині Ольги. Особливої мужності дівчини, та й усієї Паралімпійської збірної України, потребувала Олімпіада в Сочі, яка проходила під час Євромайдану та анексії Криму. Тут Юля завоювала три срібні й одну бронзову медаль.

Оксана Радушинська, студентка магістратури Університету «Україна» за спеціальністю «Журналістика», телеведуча, поетеса, письменниця, член Національної спілки письменників України і Національної спілки журналістів України, лауреат низки літературних премій, кавалер ордена княгині Ольги. Оксана – ініціатор низки благодійних мистецьких акцій на Хмельниччині зі збору коштів для учасників Антитерористичної операції.

Ольга Саладуха – випускниця Університету «Україна» зі спеціальності «Правознавство» – багаторазова переможниця світової першості в потрійному стрибку, яка завоювала два тижні тому своє третє «золото» на чемпіонаті Європи у Цюріху. Ця перемога була для неї знаковою, зважаючи на те, що вона – донеччанка і вже три місяці не була вдома, звідти також прийшлось вивезти і родину.

Дмитро Виноградець – вихованець професора кафедри фізичної реабілітації і фізичного виховання Університету «Україна», Заслуженого тренера та Заслуженого працівника фізичної культури і спорту України Бойко Галини Миколаївни – виборов 7 золотих нагород і 1 срібну у чемпіонаті Європи з плавання для осіб з обмеженими фізичними можливостями, який відбувся в Ейндховені (Нідерланди). 

І такої молоді у нас багато. Серед наших випускників також:

Козлюк Юлія – випускниця спеціальності «Соціальна робота», Президент Благодійного фонду розвитку комп’ютерних та інформаційних технологій для інвалідів «АІК»;

Макаренко Марина – випускниця Інституту філології та масових комунікацій, керівник відділу підготовки ефіру на Новому каналі;

Кохан Любомир – випускник спеціальності «Фізична реабілітація» – магістр, військовий медик – на даний час знаходиться у зоні АТО у м. Луганськ;

Ананіч Валерія – випускниця спеціальності «Фізична реабілітація» – магістр, кандидат майстер спорту по дзюдо, призер чемпіонату по самбо, майстер спорту міжнародного класу з пауерліфтінгу, персональний тренер тренажерного залу мережі фітнес клубу «Спорт Лайф»;

Висотський Володимир – випускник спеціальності «Фізична реабілітація» – магістр, президент Благодійного фонду клубу «Життя без виправдань», національний лідер людей з обмеженими можливостями та особливими потребами;

Ніконтас Альбіна – випускниця спеціальності «Психологія», керівник Центру соціальної опіки дитини Міжнародної благодійної фундації «Отчий Дім»;

Вольф Олександр – випускник спеціальності «Соціальна робота», голова правління Асоціації паліативної та хоспісної допомоги, соціальний працівник лікарні «Охмадит»;

Азін Володимир – провідний спеціаліст Національної Асамблеї інвалідів України, виконавчий директор Всеукраїнської громадської організації інвалідів «Група активної реабілітації»;

Смирнова Уляна – магістрант спеціальності «Фізична реабілітація», голова осередку Київської області Всеукраїнської громадської організації інвалідів «Група активної реабілітації», чемпіонка світу по спортивному карате на інвалідних візках, перша чемпіонка України серед дівчат (2012 рік);

Костюк Світлана – випускниця спеціальності «Правознавство», депутат Київської міської ради, директор інформаційної компанії «Співдружність»;

Хорольський Роман – випускник спеціальності «Правознавство», адвокат, голова громадської ради при КМДА;

Шевченко Світлана випускниця спеціальності «Правознавство», заступник голови Державної судової адміністрації в м. Києві.

 

Зауважте, що половина з названих нині імен наших студентів – діти з інвалідністю. Але саме завдяки вищій освіті, розвиткові особистісних, інтелектуальних і творчих здібностей ці юнаки і дівчата не позиціонують себе як пересічна маргінальна біомаса для брудних маніпулятивних технологій чергових політиків. Вони стають новими молодими лідерами новітньої незалежної України.

У непростий час протистояння з російським тероризмом, у час боротьби з національними чиновниками-хапугами та олігархами – «бєспрєдєльщіками», в час формування класу фахового господаря-патріота України на всіх рівнях її діяльності Україна найбільше потребує освіченої патріотичної молоді.

Саме таких студентів формує наш університет. Тож, ми раді щиро привітати тих, хто сьогодні долучається до нашої родини.

Наразі, хочу нагадати Вам мудрі слова Радха Крішнана: «У найважчі часи волелюбний творець завжди посилає людям своїх пророків і вчителів, щоб вивести з темряви самопожирання і зневаги, щоб утвердити таку просту і складну водночас істину: «Єдина справжня перемога – це перемога духу». Тож нехай таким пророком і вчителем стануть для нас національні освіта і виховання.

І завершити свій виступ я хочу оптимістичними віршами нашого випускника.

Генадій Горовий, поет, письменник, журналіст, член Національної спілки письменників України та Національної спілки журналістів України, лауреат Міжнародної україно-німецької літературної премії О. Гончара, керівник літературної студії «Горлиця» університету, благословляє першокурсників такими рядками:

 

Якщо твої бажання і надія

Переплелись в єдиному вінку,

А серце окриляє світла мрія,

Ти відчуваєш музику дзвінку.

 

В танку життя , що навкруги вирує,

Неначе повінь річки по весні,

Твоя душа далеко десь мандрує

Разом з думками, що такі ясні.

 

Повітря свіже наповняє груди,

А тіло набирає нових сил.

Що живете, цьому радійте, люди,

Не бійтесь розправляти своїх крил!

 

Слава Україні!