РОМАН МИХАЙЛА ШОЛОХОВА «ТИХИЙ ДОН»

ПЕРЕКЛАДЕНО УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ

 

Ольга Каленська, журналіст

студентського Медіа-центру Університету «Україна

 

15 травня 2013 року у приміщенні Національної парламентської бібліотеки України (м. Київ) відбулася презентація видання роману «Тихий Дон» Михайла Шолохова українською мовою.

 

Українці сердечні, добрі, з іскоркою природного гумору, з м'яким,

 і в той же час мужнім характером.

Уклін тобі, Україно! Щасти тобі, народе український!

М. Шолохов

Наприкінці ХХ століття у Москві було знайдено рукопис перших двох книг безсмертного роману Михайла Шолохова. Решта рукопису, як і багатьох інших творів автора, на жаль, не збереглася. Майже весь архів письменника загинув у роки Великої Вітчизняної війни.

Завдяки знайденому рукопису, що зберігається нині в Інституті світової літератури ім. М. Горького Росії, було остаточно розвіяно сумніви щодо того, що автором роману-епопеї «Тихий Дон» (1928-1940) є лауреат Нобелівської премії 1965 року М.О. Шолохов.

Публікація нинішнього перекладу «Тихого Дону» українською мовою здійснюється з ініціативи Міжнародного Шолоховського комітету, який до останніх днів свого життя очолював широко відомий російський державний і політичний діяч, Надзвичайний і Повноважний посол Російської Федерації в Україні Віктор Степанович Чорномирдін.

 

Відкрив це зібрання Борис Олійник, український поет, перекладач, дійсний член НАНУ, голова Українського фонду культури:

Я гордий з того, що в юні літа побачив молодого Шолохова. Цього невеликої статури чоловіка у гімнастерці, підперезаного ременем по-солдатськи, який неметушливо, спокійно приймав вітання всіх, хто його знав.

Я щасливий, що по дідові й матері він – українець, і тим завжди гордився.

Цей геніальний письменник і легендарний громадянин навіки залишиться високим взірцем для кожного, хто прагне стати справжньою Людиною.

Я певен: десь там, на небесах, Михайло Шолохов сьогодні возрадується особливо тим, що його «Тихий Дон» на берегах сивого Дніпра заговорив мовою його рідної неньки-українки. І цьому святу душі сприяв драгоман світової перлини Володимир Середин.

 

Валерій Ганічев, російський письменник і громадський діяч, голова Правління Союзу письменників Росії:

Сегодня у нас важное событие, которое вмещает и литературную часть, и общественную, и дружескую. Сейчас много чего рушится, ценности теряют свое значение, пропало духовное единение человечества и людей, и, уж тем более, наших народов.

Очень страшной была гражданская война 1918-1922 гг., в которой переплелись все линии человеческого и народного страдания. Нужен был гений, который охватил бы ее взор, разум и чувства ее, ибо это касалось не только государства, но и каждого человека, и человечества. И такого гения нам преподнесла наша земля и Господь – в мире появился Михаил Шолохов. Конечно, поражает, как этот молодой человек мог выплеснуть в мир такую трепетную, такую изящную с филологической стороны, кипящую, образную книгу. Как писатель мог пройти сквозь годы и остаться живым. Как под зонтом его таланта вдруг утвердился и расцвел реализм, тот реализм, который один из исследоватей его творчестваГраницын − назвал «свирепый реализм».

Конечно, был и восторг, и неприятие, и восхищение, и зависть со стороны тех, кто был в эммиграции. Было непонимание того, как этот человек, который поддерживал ценности старого мира и жил в новой ситуации, мог написать такую книгу. А внутри сторонники революции, которые бредили ею, не понимали, как М. Шолохов мог уйти от магистральной темы революции, строительства нового общества и сделать центр тяжести на судьбе простого казака, его мучительном выборе, его трагической любви. Как удалось М. Шолохову уйти от штампов революции, перестройки, не смешаться со жгучей ностальгией, которая многих сжигала и которая охватывала всю мигрантскую литературу. Загадка сия, как говорится, в летописи «непонятна есмь». И только внешним проявлением судьбы, идущим неким знаком сверху, мы можем это объяснить.

Нобелевский комитет, который склонил голову перед мировым общественным литературным мнением, присудил награду М. Шолохову «за художественную эпоху, силу и честность, с которой он в своей донской эпопее отразил исторические события в жизни русского народа». А о жизни народа М. Шолохов знал не понаслышке, принимал сердцем те события, которые описывал.

Я не устаю приводить пример, который связан с моей внучкой. На одном из юбилеев М. Шолохова, к его 95-летию, мы приехали в станицу Вешенскую, и девочка подошла к двум старушкам, которые сидели у могилы писателя. С детской наивностью и даже неким бесстрашием, она спросила: «Бабушки, а Вы-то сами читали «Тихий Дон»? И те сказали: «Ну, а как же, деточка?! Для нас, казаков, есть две главные книги: Библия и «Тихий Дон». Вот это, я думаю, определение, которое дает представление о месте великих романов в нашей жизни.

Сегодняшний перевод – это плод нашей совместной дружбы с Фондом Культуры Украины, который возглавляет Б. Олейник.

 

Андрій Чорномирдін, громадський діяч, меценат, голова Міжнародного Шолохівського Комітету, член Спілки письменників Росії:

− Оценки романа в советские времена были неоднозначны. Но на Западе слышались только положительные отзывы.

Лондонская газета «Санди График»: «Тихий Дон» – это книга, которая удивила мир. Сегодня «Санди график» начинает публикацию выдающегося, одного из наиболее сенсационных, правдивых и очаровательных романов, когда-либо написанных».

И в 1934 году она начала первую публикацию на английском языке первых глав этого романа.

В апреле 1941 года «Нью-Йорк Таймс», «Шолоховский эпос о борющихся казаках»: «Известно, что Шолохов − коммунист. И между тем, в романе нет привычной марксистской пропаганды. К своим персонажам – белым и красным, он относится объективно, с неподдельным проникновением в человеческие чувства».

И правда, роман приняли и красные, и белые. Он был им понятен. Даже Петр Краснов, атаман Всевеликого Войска Донского писал: «Факты были достоверные, события написаны и описаны объективно».

Мужество Шолохова не только в том, что он не побоялся написать этот роман, но и в том, что он не побоялся его издать. А нападки на него как были, так и продолжаются по сей день.

В чем значимость «Тихого Дона», значимость самого М. Шолохова? Почему и сегодня, в XXI веке, он остается востребованным? Я считаю, что первое – это то, что объективная оценка и вся правда, которая там написаны, пропущены самим писателем через сердце, его руки. В романе описаны судьбы около 960 персонажей, из них более 380 – реальные, исторические лица. М. Шолохов говорил: «Тихий Дон» выпил меня до края», и можно понять, почему это так.

Второе, его «Тихий Дон» всегда будет уникальной книгой, которая олицетворяет связь времен – того времени и времени сегодняшнего. Когда мы сегодня его читаем, то понимаем, в каких условиях жили наши предки, в каких условиях они сражались за свободу, трудились, переживали и, понимая это, мы принимаем их, не осуждая. А это и есть связь времен, красная нить с нашими родителями. И те, кто воспитывался и воспитывается на подобных романах, никогда не осквернят память тех времен, благодаря которым мы сегодня с вами здесь живем и работаем.

В романе все сказано. Его надо читать, им надо наслаждаться.

 

Володимир Прокопенко, перекладач, видавець, громадський і державний діяч:

Останнє видання знаного роману лауреата Нобелівської премії Михайла Олександровича Шолохова українською мовою бачило світ 1961 року, отож, знову воно приходить до читача сьогодні, через 53 роки, коли ми утверджуємо нашу державну мову. І це, на мою думку, шляхетна подія. Ми завдячуємо цим Віктору Степановичу Чорномирдіну, який заповів своїм синам донести «Тихий Дон» українською мовою до українських читачів.

 

Олександр Сизоненко, український письменник:

− На 90-му році життя я скажу, що потужнішого роману у XX ст. не було. Я шаную твори Е. Ремарка, Е. Гемінгвея, Т. Манна, але переконаний, що ці романи, в масштабі своєму, в глибині, в трагічній своїй правді, перевершив «Тихий Дон» Шолохова.

Михайло Олександрович написав першу книгу, коли йому був 21 рік. Це, очевидно, тільки горнії сили могли народити такого генія. Він писав про свою трагічну юність: «Мы гонялись за бандами, и банды гонялись за нами. Но, поросшие лебедой и бурьяном окопы, их можно видеть на околицах, за каждой станицей, много бы могли рассказать о том, как безобразно просто умирали в них люди».

Я думаю, що вже в цьому вислові він готувався до найвищого свого подвигу – до написання «Тихого Дону». Бо саме отак – правдиво і просто М. Шолохов написав про речі найстрашніші. Бо всі війни жахливі, але найжахливіші – громадянські. І дай Бог нашим державам ніколи не дожити до того, що пережили наші народи у громадянську війну.

Своєму синові він казав перед смертю: «Ти думаєш, що громадянська війна закінчилася? Ні, вона продовжується. Вона продовжується в наших душах, вона на генетичному рівні залишається з нами навіки і передається з покоління в покоління».

Я дуже радий, що дожив до того, коли це найбільше творіння світової літератури набуло українського, нашого національного обличчя».

 

Петро Кононенко, учений-українознавець і громадський діяч, доктор філологічних наук, професор:

Нині свято всесвітнє. Події, що описані у книжці, ніби-то стосуються лише Росії, але ж там «звучить» українська ментальність. Читаєш М. Шолохова і думаєш, звідки глибини такі душевні, ота чуйність, ніжність, ота людяність?

Сьогодні український народ звеличений через М. Шолохова, бо він може бути побачений, відчутий і сприйнятий як народ гуманістичний, народ демократії, народ людяності і добра у ставленні до інших народів. Зважте, ми ніколи не починали бою, ми могли захищатися, але захищали не просто своє фізичне життя, а життя у принципі людське, людської культури, людської мислі. Давайте потішимося, що Шолохов прийшов і до нас.

 

Іван Драч, український поет, перекладач, кіносценарист, драматург, державний і громадський діяч:

Я хотів би звернути увагу ось на який аспект: звинувачують М. Шолохова у тому, що він у такому ранньому віці не міг написати такі дивовижні сторінки. А згадайте, хто в такому ранньому віці, у 1932−1933 роки, писав листи до Сталіна на захист Донських козаків?

Коли я досліджував голод у контексті усього, що відбувалося всюди і скрізь, не міг не подивуватися, на якому рівні, як аргументовно й відчайдушно проклято писав цей молодий чоловік до Сталіна. І Сталін йому відповідав! Робив якісь конкретні кроки. Усе це переконує в тому, що цей чоловік був не лише дивовижного таланту, геніального обдарування, але й одчайдушної сміливості, яка й вивела його на такі світові орбіти.

Коли зависло криваве крило над Олесем Гончарем, коли думали садити його за ґрати за «Собор», чи не садити, М. Шолохов сказав: «Та це ж наче мій син!» Цей чоловік захищав Гончара, і тим показував розряд глибокої людської порядності.

Безперечно, «Тихий Дон» – найбільша ріка світової культури».

 

Були на заході і Валерій Солдатенко, директор Українського інституту національної пам'яті, і Петро Перебийніс, український поет, журналіст, громадський діяч, і Петро Толочко, історик, професор, академік НАНУ, директор Інституту археології НАНУ, і Дмитро Іванов, український поет, лауреат Шевченківської премії 2010 р., і Михайло Шевченко, поет, заслужений діяч мистецтв України.

 

Усі події, описані в романі М. Шолохова «Тихий Дон», потребують глибокого осмислення нами. Якщо ми хочемо рухатися вперед і знати своє місце в геополітичному просторі планети, займати це місце достойно, якщо хочемо, аби до нас прислухалися, аби нас поважали, ми, очевидно, повинні глибоко знати історію, яку доносить «Тихий Дон», і багато інших творів наших вітчизняних письменників.

Книжка вийшла за сприянням міжнародного Шолохівського Комітету, Спілки письменників Росії, Українського фонду культури, Президетського фонду Леоніда Кучми «Україна», Міжнародного товариства письменницьких спілок, Державного музею-заповідника М.О. Шолохова. Відповідальний редактор – Прокопенко В. П., видавець-виготовлювач – Університет «Україна».

 

Олександр Кривоносов, помічник президента Університету «Україна»:

− Не лише моя думка, а й думка усієї творчої інтелігенції, свідомих людей, що ця презентація перекладу шедевру світової, не тільки російської, літератури, епохального твору Михайла Шолохова «Тихий Дон» є надзвичайно яскравою подією для творчого і культурного життя всієї України. Ми знаємо, що це не перший переклад, але такого масштабу, такого формату, і вперше за роки незалежності України, ще не було.

Приємно, що серйозну, посильну участь у цьому взяв видавничо-друкарський центр Університету «Україна» на чолі з Олегом Гудимою. Це свого роду наша підтримка цього культурного заходу.

Сам факт присутності на презентації Голови Шолохівського Міжнародного Комітету Андрія Чорномирдіна, який виконує заповіт батька, що говорив: «Тихий Дон» має вийти українською мовою», говорить про те, що ця подія не проста. Віктора Чорномирдіна я зустрічав декілька разів у своєму житті. Разом зі студентами, коли відвідували посольство Росії, ми мали унікальну можливість поспілкуватися з ним. Це надзвичайно талановита й обдарована особистість. І присутність голови спілки письменників – Валерія Ганічева – говорить про те, наскільки вагома ця подія, наскільки шанобливо російське писемне товариство ставиться до української інтелігенції.

Приємно, що в залі було багато молоді, яка мала змогу побачити корифеїв писемного світу, їх не так часто можна побачити, тим паче, що всі вони вже у поважному віці.

Дуже грамотно працівники Парламентської бібліотеки побудували цю зустріч, зібравши бібліотекарів майже з усієї України. Думаю, вони були щасливі отримати це подарункове видання (під час заходу відбулося передавання в дар презентованого видання з підписами перекладача і Андрія Чорномирдіна бібліотекам та літературним музеям Києва).

Не дивлячись на те, що книжка вийшла накладом усього лише 1000 примірників, фонд Андрія Чорномирдіна знайшов можливість подарувати цю книжку бібліотекам.

 

Олег Гудима, генеральний директор Видавничо-друкарського комплексу (ВДК) «Університет «Україна»:

Наше видавництво створено 2001 року. Спеціалізується на виданні навчальної, наукової, навчально-методичної літератури, яка відповідає сучасному рівню освіти з гуманітарних, фінансових дисциплін, комп’ютерних технологій, соціальної роботи тощо.

Серед наших видань – навчальні посібники, підручники, монографії, конспекти лекцій та інші навчально-методичні матеріали, довідкова література, художні твори, поетичні збірки. Більшість посібників та підручників мають гриф Міністерства освіти і науки України.

Із нами плідно співпрацюють відомі українські вчені, які є авторами наших друкованих видань і чиї прізвища свідчать про найвищий науковий і методичний рівень нашої продукції.

«Університет «Україна» є видавництвом повного циклу – від створення авторських колективів, редакційного опрацювання матеріалу, створення макета верстки, оригіналу обкладинки – до друку.

Я особисто 34 роки працюю в поліграфії. Знаю багатьох шанованих колег, і мене як фахівця знають багато поліграфістів не лише Києва, але й усієї України.

Замовлення на друк «Тихого Дону» потрапило до нас випадково. Одного дня до мене звернувся письменник – Володимир Прокопенко, який є знаним в Україні і якого поважають у творчих колах Росії. Як відомо усім нам, перекладав цю величну книжку Володимир Середин, секретар спілки письменників Росії, який звернувся до свого друга – Володимира Прокопенка, а той, у свою чергу, прийшов до мене як до керівника ВДК та доброго знайомого (ми разом певний час працювали).

Володимиру Прокопенку вдалося донести до перекладача, що не тільки читати, вичитувати й верстати цю книжку треба в Україні, але й друкувати її потрібно на цій землі. А представники Шолохівського комітету пристали на цю думку.

Отже, можна сказати з повною впевненістю, це замовлення саме нас знайшло. У такий спосіб ми долучилися до процесу популяризації україномовного перекладу роману-епопеї світового рівня.