КРИТЕРІЇ ДОСТУПНОСТІ


 

Безбар’єрність – один із принципів діяльності Університету «Україна» (5 липня 2016 року)


 

ДОСТУПНІСТЬ І БЕЗБАР’ЄРНЕ ПРОЕКТУВАННЯ

Архітектурне довкілля в Україні все ще розраховане на ідеально здорову за середніми стандартами людину. Але не всі люди вкладаються у середні стандарти: є високі, дуже повні, діти, старі і немічні, згадаймо також про карликів. Саме ці люди переживають багато незручностей у повсякденному житті. Особливо від цього страждають особи з неповносправністю (інвалідністю).

Те, як влаштоване наше середовище, впливає на будь-яку сферу нашого життя, робить для нас доступним, чи ні пересування, навчання, працю, відпочинок, дозвілля. Конструкція доріг, споруд, транспорту може мати істотний вплив на наш спосіб життя.

 

ПОВНА УЧАСТЬ І РІВНІ ПРАВА

Для того, щоб неповносправні мали рівні права і могли повноцінно брати участь у суспільстві, дуже важливо мати доступне фізичне середовище для тих, хто має знижену справність та користується допоміжними засобами. Неповносправні по цілому світі стикаються з багатьма перешкодами, які обмежують їх повсякденну участь у житті суспільства. Але фізичних бар’єрів можна уникнути, витрачаючи незначні кошти ще на етапі планування. Багато змін можна внести в існуюче середовище з мінімальними витратами.

 

ВИЗНАЧЕННЯ

Зараз вживаються такі терміни як доступна, пристосована архітектура, універсальний дизайн, безперешкодний доступ, які описують елементи архітектури для потреб неповносправних. Кожен з термінів має своє значення, але часто вони вживаються один замість одного і часом неправильно. Наступні визначення стосуються галузі безперешкодного доступу.

 

УНІВЕРСАЛЬНИЙ ДИЗАЙН

Розрахований на переважну більшість людей, а також на широкий спектр неповносправностей таких як вади зору, слуху, сприймання, руху, а також психоемоційні та інтелектуальні особливості. Універсальний дизайн звертається до проблем доступності і пропонує перетворити всі елементи середовища в доступні. Це може бути досягнено через детальне планування на всіх етапах проектування. Універсальний дизайн вимагає глибокого розгляду можливостей людини протягом життя. Створення універсального середовища для всіх – це створення безпечного і зручного, комфортного середовища для всіх без винятку осіб.

 

ПРИСТОСУВАННЯ

Пристосування включає адаптацію середовища, в якому проживає неповносправна людина, як наприклад, вітальні, кухні, ванної кімнати, туалету, робочого місця в квартирі, виходу з будинку і т.д. Досвід показує, що здорові люди не задумуються над необхідністю змінювати або пристосувати житло для неповносправних, щоб не погіршувати його зовнішнього вигляду. Проектування пристосувань переважно здійснюють самотужки, кожен по-своєму знаходить спосіб та вихід. Виконується некваліфікованою робочою силою, не задіючи великих будівельних ресурсів та коштів.

 

ДОСТУПНІСТЬ

Включає забезпечення безперешкодного пересування у просторі і можливості користуватися суспільними надбаннями та благами. Стандарти доступності дещо різні у різних країнах. Багато країн вже виробили свої стандарти доступності, взявши до уваги кращий практичний досвід інших країн. Таким чином формуються уніфіковані стандарти для цивілізованої країни.

 

Принципи універсального дизайну

Універсальний дизайн передбачає:

1) рівноправність використання засобів та приміщень всіма категоріями користувачів, щоб додаткові, доступні пристосування не ставили окремих відвідувачів у гірше становище;

2) гнучкість у вживанні, коли одним і тим же пристроєм могли б користуватися всі однаково легко;

3) простоту, коли дія не вимагає додаткових навичок, досвіду, чи знань мови, а може здійснюватись на інтуїтивному рівні;

4) сприйнятність інформації та сигналів, в тому числі незрячими, нечуючими чи людьми зі зниженим рівнем уваги, з інтелектуальними вадами;

5) толерантність до помилок, коли випадкова чи ненавмисна дія не створить великої загрози;

6) мінімальність зусилля, коли пристрій чи елемент середовища викликає мінімальну втому при тривалій дії, а також невелике одноразове зусилля;

7) достатність розмірів і простору, включаючи місце для допоміжних засобів, якими користуються люди з особливими потребами, а також враховуючи зони досяжності, різні для різних людей.

 

Джерело: http://netbaryerov.org.ua/index.php/dostup/metodika

 

БУДІВЕЛЬНІ ТА АРХІТЕКТУРНІ НОРМИ УКРАЇНИ 

Законодавче та нормативне забезпечення життєдіяльності маломобільних груп населення

У 1993 році Генеральна Асамблея Організації Об’єднаних Націй прийняла „Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів”, які базуються на основних міжнародних правових актах і констатують необхідність реалізації заходів щодо забезпечення інвалідам рівних можливостями з іншими мешканцями, в тому числі і доступності до житла, будинків і споруд громадського обслуговування, місць роботи та відпочинку. Чинне законодавство України, також відповідає положенням „Стандартних правил.....” щодо маломобільних груп населення (далі – МГН).

Перелік об’єктів (будинків, споруд, приміщень, місць обслуговування), доступних маломобільним відвідувачам, повинен встановлюватися завданням на проектування, що затверджується у встановленому порядку за узгодженням з територіальними органами соціального захисту населення з урахуванням думки громадських об’єднань інвалідів.

На основі аналізу вітчизняної та зарубіжної практики проектування, будівництва та експлуатації житлових та громадських будинків і споруд, а також з урахуванням досвіду експериментального проектування та реконструкції об’єктів з організацією доступності МГН за ступенем значущості критерії організації безбар’єрного архітектурного середовища повинні мати такий порядок пріоритетів: доступність, безпека, інформативність і зручність.

Так, критерій доступності повинен містити вимоги:

  • до можливості безперешкодного і зручного руху маломобільних відвідувачів земельною ділянкою або закладом обслуговування;
  • до входів до будинків;
  • до дверних і відкритих прорізів;
  • до безперешкодного руху комунікаційними шляхами, приміщеннями і просторами як у будинку, так і на земельній ділянці;
  • до можливості своєчасно скористатися місцями відпочинку, очікування і попутного обслуговування;
  • щодо проходів до різного обладнання і меблів;
  • до ширини внутрішніх сходів.

Під безпекою слід розуміти можливість безперешкодного проживання у житловому будинку, відвідування об’єктів обслуговування без ризику бути травмованим будь-яким чином або заподіяти шкоду своєму майну, будинку, споруді чи обладнанню. Це стосується розміщення вхідних площадок, сходів і підйомних пристроїв та їх захист від атмосферних опадів; шляхів руху маломобільних відвідувачів усередині будинку, а також матеріалів для огороджень, дверей і т. ін.

До вимог критерію інформативності рекомендується включити:

  • своєчасне розпізнавання орієнтирів у архітектурному середовищі будинків;
  • точну ідентифікацію свого місця знаходження і місць, які є метою відвідування;
  • використання засобів інформування, які відповідають особливостям різноманітних груп споживачів;
  • можливість ефективної орієнтації відвідувачів як у світлий, так і в темний час доби;
  • скорочення часу і зусиль на отримання необхідної інформації;
  • можливість мати безперервну інформативну підтримку на усьому шляху руху будинком.

Критерій зручності рекомендується формувати на основі таких вимог:

  • створення умов для комфортного проживання мешканців житлових будинків, для мінімальних витрат часу і зусиль на задоволення своїх потреб відвідувача об’єктів обслуговування;
  • забезпечення своєчасної можливості відпочинку, очікування і додаткового обслуговування;
  • забезпечення умов для компенсації зусиль, які були витрачені під час руху і отримання послуг;
  • підвищення якості обслуговування через його концентрацію у просторі будинку;
  • збільшення асортименту послуг з урахуванням стану здоров’я відвідувачів за рахунок створення додаткових умов, які допомагають відвідувачеві в отриманні необхідного обслуговування.

Нормалізацію зазначених пріоритетів пропонується запроваджувати на основі ДБН В.2.2-17:2006 „Будинки і споруди. Доступність будинків і споруд для маломобільних груп населення”, які набули чинності з 1 травня 2007 року і введені на заміну ще радянського ВСН 62-91 „Проектирование среды жизнедеятельности с учетом потребностей инвалидов и маломобильных групп населения”.

ДБН складається з 7 розділів, в яких послідовно розглядаються сфера застосування, нормативні посилання, терміни та визначення понять, загальні положення, вимоги до земельних ділянок, загальні вимоги до будинків і споруд, які включають:

  • входи та шляхи руху;
  • сходи і пандуси;
  • ліфти і підйомники;
  • шляхи евакуації;
  • внутрішнє обладнання;
  • санітарно-гігієнічні приміщення;
  • особливі вимоги до середовища життєдіяльності МГН, які включають:

- житлові будинки і приміщення;

- зони обслуговування відвідувачів у громадських будинках;

- робочі місця.

У додатках А, Б, В наводяться: розрахунок рівня пожежної безпеки маломобільних груп населення (таблиці А.1 та А.2); розрахунок кількості ліфтів, необхідних для порятунку інвалідів із зони безпеки, та бібліографія.

Не дивлячись на те, що в наш час діють більше 10 нормативних документів (ДБН, СНиП тощо) на даний час найбільш слабкою і відсталою ланкою залишається діяльність, безпосередньо пов’язана з роботою архітекторів, проектувальників, сферою управління, розвитком міст та інших населених пунктів, міською інфраструктурою, благоустроєм і обладнанням міського простору, плануванням і обладнанням будинків і споруд, інформаційних і орієнтувальних просторів.

Широке застосування законодавчих та нормативних документів з питань формування максимально зручних умов життєдіяльності маломобільних груп населення – це один із критеріїв на шляху України до Європейського Союзу.

 

Перелік чинних в Україні стандартів (станом на 12.10.2010 p.), які стосуються питання задоволення потреб осіб з обмеженими фізичними можливостями та інших маломобільних груп населення

Перелік Державних будівельних норм

1. Громадські будинки та споруди ДБН В.2.2-9-99 (витяг)

    Додаток Г

2. Споруди транспорту, "Автомобільні дороги" ДБН 2.3.4. – 2000 (витяг)

3. Споруди транспорту. Вулиці та дороги населенних пунктів. ДБН В.2.3-5-2001 (витяг)

4. Спортивні та фізкультурно-оздоровчі споруди. ДБН В.2.2-13-2003 (витяг)

5. Будинки та споруди. Житлові будинки. ДБН В.2.2-15-2005 (витяг)

6. Будинки і споруди. Доступність будинків і споруд для маломобільних груп населення ДБН В.2.2-17.2006

 

Джерело: http://netbaryerov.org.ua/index.php/dostup/metodika

 


Методика визначення доступності об’єкту громадського призначення для громадян з особливими потребами

У 1999 році на заміну державних будівельних норм колишнього Радянського Союзу (СНИП 2.08.02-89) Україна розробила свої (ДБН В.2.2-9-99), які стали чинними з 1 січня 2000 року. Додаток "Г" цих норм чітко визначив параметри обладнань і пристроїв, якими мають облаштовуватися будинки та споруди. Проте дотепер ми не бачимо широкого втілення цих норм у життя.

Про безбар'єрність йдеться не тільки в цих державних будівельних нормах (ДБН). Почнемо з того, що Конституція України визнає всіх рівними у своїх правах. Тобто, наприклад, візочник має право, як і будь-хто, відвідувати місця праці, відпочинку, торгівлі, культові тощо. Проте реально це є неможливим. Також законодавчо вимоги щодо безбар'єрності в соціальній інфраструктурі передбачено ще у 1991р. Законом «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні». У наказі Держбуду від 05.09.2001 р. № 175 йдеться про недопущення проектування, проведення експертизи, введення в експлуатацію об'єктів, які не враховують вимоги державних будівельних норм щодо забезпечення прав інвалідів. Зрештою, є державна програма, затверджена постановою Кабінету Міністрів України «Про забезпечення доступу людей з обмеженими фізичними можливостями до об'єктів житлового та громадського призначення» від 04.06. 2003 р. № 863. Та попри це, інвалід-візочник продовжує долати бар'єри, нерідко ціною власного життя (зверніть увагу на більшість пандусів і ви зрозумійте, про що я кажу), а всі накази залишаються на папері. Чому так?

Здавалося б, інспекції архітектурно-будівельного контролю згідно із перерахованими законодавчими та нормативними документами не мали б приймати в експлуатацію ту чи іншу будівлю, якщо вона є недоступно для людей з інвалідністю.

Але виходить така колізія: повноваження інспекції – лише перевіряти, чи новозбудований об’єкт виконано відповідно до проекту. Отже, упущення відбуваються ще на першому етапі, коли органи архітектури видають завдання на проектування (АПЗ). Чому так? Мабуть, тому що немає чіткої схеми відповідальності, не передбачені штрафні санкції тощо.

В Указі Президента України від 1 червня 2005 року № 900/2005 йдеться про додаткові заходи для забезпечення безумовного додержання центральними та місцевими органами виконавчої влади законодавства щодо створення належних умов життєдіяльності людей з інвалідністю. Термін виконання є досить стислі. Чи можливо за кілька місяців виправити все, що не було зроблено за 15 років? Принаймні, треба прагнути.

Президент зобов'язав один раз на півроку інформувати його про реалізацію передбачених заходів. Це дуже добре. Проте хотілося б, аби робили це також і люди, для яких створюється безбар'єрне середовище. Тоді Глава держави зможе побачити реальну картину. Наведу один приклад: коли Національна Асамблея інвалідів України (НАІУ) звернула увагу на звіт однієї з облдержадміністрацій, в якому було прозвітовано про створення безбар'єрного середовища в цій області, то були здивовані - все виглядає надто добре. Місцеві чиновники подали те, що хочуть побачити можновладці. Але ж знаючи про правдивий стан, то це не зовсім відповідає дійсності.

У багатьох розвинутих країнах Світу створені комітети доступності, куди входять представники від незрячих, глухих, візочників, людей похилого віку чи молодих сімей. Комітети виконують дорадчу та консультаційну функцію, надаючи фахівцям та представникам влади оцінку щодо доступності з позиції користувача. З урахуванням висновків комітетів приймаються ті чи інші рішення.

Лише постійне втручання людей з інвалідністю та інших небайдужих людей зможе покращити ситуацію і в нашій державі. В Україні таких комітетів поки що немає, хоча вони і передбачені вже згаданою Державною програмою, а також згаданим Указом Президента. Лише в поодиноких містах, де є активісти, котрі пройшли вишколи на семінарах-тренінгах з безбар’єрності, що проводить Національна Асамблея інвалідів України, створили громадські групи впливу на місцеві органи влади у процеси створення безбар’єрності. При цьому ставлять перед собою мету звертати увагу структурним підрозділам архітектури та житлово-комунального господарства на недоліки, керуючись чинною нормативною базою та застосовуючи законодавчі важелі з метою поступової ліквідації усіх бар’єрів та створення універсальної доступності.

У першому методичному посібнику НАІУ ми подавали методику проведення аудиту доступності об’єктів громадського призначення. За цією методикою було визначено 9 ознак, які впливають на повну та універсальну доступність соціальної інфраструктури для усіх категорій громадян.

Зокрема:

  1. Безпроблемне пересування по прилеглій території:
  2. Наявність визначених місць для паркування автомобілів інвалідів найближче до входу у будинок.
  3. Входи/виходи, двері
  4. Доступний заїзд у приміщення, сходи/пандуси.
  5. Відсутність порогів, широкі двері, широкі коридори.
  6. Доступність до усіх поверхів у приміщенні (ліфти, ескалатори, пандуси тощо).
  7. Наявність доступних і пристосованих для неповносправних санітарно-гігієнічних приміщень: туалету, душової тощо.
  8. Доступні для людей у візках таксофони, банкомати.
  9. Означення місцезнаходження (піктограми).

За цією методикою проводилися аудити доступності у різних містах України від Києва до провінційного райцентру. Але, як з'ясувалося, така повна методика ще не є на часі для нашого суспільства, оскільки Україна стоїть лише на початку шляху створення безбар’єрного, універсально доступного середовища, зручного і безпечного для усіх категорій громадян. Ми тішимося будь-якому пристосуванню, який з’являється в довкіллі, навіть якщо він і не є досконалим. А причиною недосконалості є ментальність суспільства та невігластво фахівців в галузі архітектури та будівництва, які елементи доступності виконують будь-як, не керуються при цьому відповідними чинними нормативами (ДБН). Часто при цьому посилаються на відсутність коштів. Але зваживши на матеріали оздоблення деяких будівель очевидно, що це не є правдою і не це є причиною.

З власного досвіду, як користувача інвалідного візка, зауважується, що для більш-менш самостійного пересування людині у візку необхідно забезпечити елементами доступності у довкіллі в наступних випадках?

  • безпечне та безпроблемне пересування пішохідними шляхами/тротуарами по прилеглій території;
  • наявність неподалік від громадського об’єкту автостоянки з виділеними місцями для паркування чи зупинки автотранспорту, котрим користуються інваліди особисто, або іншим транспортом, котрим привозять неповносправних людей;
  • доступні чи пристосовані для людей з інвалідністю входи в будинки/споруди;
  • доступність для людей з інвалідністю приміщень в будівлі;
  • доступність та пристосованість для людей з інвалідністю санвузлів (туалети тощо);
  • послуги: таксофони, банкомати, поштові скриньки, різноманітні торгові та квиткові апарати, віконечка кас, інформації і ін.
  • наявність візуальної інформації про місце розташування елементів доступності.

Пропонована увазі спрощена методика обстеження та надання пропозицій. Вона передбачає доступність лише в найнеобхідніших громадських місцях з найелементарнішими елементами доступності. Поради і вимоги, подані у цій методиці, в переважаючій більшості спираються як на чинні в Україні будівельні норми, так і на світові норми, які в перспективі будуть прийняті і в Україні, оскільки вона орієнтується на Євросоюз.

Якою ж має бути доступність відповідно до нормативів?

 

Анкета визначення доступності

ПЕРШ НІЖ ПОЧАТИ ОБСТЕЖЕННЯ

Обстеження доступності проводиться не спонтанно, а на чиєсь замовлення. Замовник може і повинен конкретизувати мету аудиту, межі об'єкту, ймовірно обсяг планованого переобладнання. Може бути, наприклад, замовлення на аудит будинку школи, а може лише на кабіну ліфту. Добре також наперед вияснити, що це за об'єкт, як він використовується зараз і як планується, які працівники і хто є клієнтами об'єкту, що обстежується, в чому головні проблеми. Може щось уже зроблено для доступності об'єкту, який наступний етап. Наперед треба зібрати максимум потрібної інформації, це заощадить час. Варто ще раз переглянути ті розділи будівельних стандартів, які можуть знадобитися в ході аудиту. Якщо є план чи карта, треба їх мати з собою. Можна заздалегідь намітити приблизний маршрут аудиту. Слід подбати про офіційний дозвіл на доступ і про можливість потрапити у всі необхідні місця. Представник замовника може бути присутній або ні в групі, що проводить аудит. Сам аудитор - як правило лише консультант, він дає поради, а рішення про те, які і як саме зробити переобладнання, прийматиме замовник з допомогою інших спеціалістів. Тому треба зберігати коректність, точність думки, реалізм та уникати суб'єктивності. Довіряйте стандартам та інструментам.

 

ІНСТРУМЕНТИ

Для проведення аудиту використовують такий інвентар:

Рулетка

Для вимірювання ширини, висоти, довжини

Штангенциркуль

Для вимірювання товщини поруччя

Рівень

Для вимірювання нахилів площин

Динамометр

Для вимірювання сили відкриття та закриття дверей

Секундомір

Для вимірювання часу закривання дверей ліфта

Диктофон

Для запису даних аудиту

Фотоапарат

Знімання об'єкта до і після завершення робіт з метою фіксації змін

Зошит та ручка

Запис даних на папері

Одяг

Одяг повинен бути яскравим та відбивати світло, тому, що деякі виміри доведеться робити на проїжджій частині

Інструменти мають бути справними, деякі з них потребують періодичної офіційної перевірки. Часом буває необхідно провести також більш специфічні виміри - наприклад рівня шуму, освітлення чи загазованості.

Техніка і спосіб вимірювання також мають значення. Треба думати реалістично, як користувачі. Заміри віддалі, простору потрібно робити в критичних місцях - напр. у найвужчому місці, там де прохід перекривають предмети, а ширина проходу дверей чи балкону береться „на просвіт", тобто враховуючи виступання полотна відчинених дверей, віддаль до парапету, а не до краю плити, з врахуванням виступаючих елементів, які можуть заважати в пересуванні. Всі виміри позначаються на плані та заносяться в журнал. Якщо вимірювання наговорюються на диктофон, опісля їх треба переслухати та внести в журнал і на план. Для користування всіма цими пристроями в складі групи часом необхідно мати з собою асистента, достатньо дужого й акуратного.

 

Керівництво до заповнення Анкети аудиту (визначення) доступності

Пропонована методика полягає на огляді об’єкту та занесення даних обстеження до Анкети, відповідно до її розділів.

А) Спочатку заповнюється титульна сторінка Анкети (стор. 1), котра несе інформацію:

про назву об’єкту,
дату проведення аудиту,
місце розташування об’єкту,
ім’я керівника і інших відповідальних осіб,
адресу, телефон тощо,
а також ім’я особи, яка проводила аудит (обстеження).

В) Після заповнення титульної сторінки (стор. 1), приступаємо до огляду та проведення вимірів прилеглої до об’єкту території (Частина I).

Зокрема:

  1. безбар’єрність на пішохідних шляхах та пішохідних переходах.
  2. наявність місць для паркування автомобілів, зокрема, призначених і пристосованих для інвалідів;

В приміщенні, по черзі, відзначаємо, який із перетинів пішохідних шляхів з проїздами відповідає нормативам, описаним вище, а який ні. При цьому можемо виписувати конкретні назви вулиць чи номери будинку, де знаходиться цей перетин, або просто умовно пронумерувати усі перетини пішохідних шляхів з проїздами.

Далі заповнюємо Частину II, яка стосується доступності до будівлі та приміщень в середині будівлі, відповідно відзначаючи «так» або «ні».

Якщо будівля є одноповерховою, беремо до уваги для заповнення розділ 4.

Якщо будівля багатоповерхова, заповнюємо розділ 4*.

Заповнивши кожен розділ окремо, відповідно до кількості відмічених «так»,

Нараховуємо кількість балів.

С) Заповнивши усі розділи 3-ї, 4-ї сторінок, повертаємося до 2-ї сторінки, де є розділ «Висновки». (Фактично ця сторінка є зворотом 1-ї, тобто титульної сторінки). Сюди ми вписуємо у кожний розділ висновки.

В кінцевому результаті ми матимемо документ на одному листку про результат аудиту, на котрому будуть відзначені дані:

лицева сторінка (стор. 1) – про об’єкт, на котрому проводився аудит;

зворотна сторінка (стор. 2) – про стан доступності цього об’єкту та пропозиції щодо покращення ситуації.

 

Анкета визначення доступності будівлі для маломобільних груп населення

 

Київське віче - Життя у великому місті людей з інвалідністю (ВІДЕО)

Унікальний проект, переваги якого над іншими ток-шоу у тому, що можливість висловити свою точку зору мають усі присутні в студії.
Ідея програми – почути громадську думку з приводу найболючіших проблем, які хвилюють городян. І разом з чиновниками та експертами знайти шляхи їх подолання.

 

 

Аудит доступності (м. Житомир)

Акція перевірки доступності міста Києва