В УНІВЕСИТЕТІ «УКРАЇНА» ПІДКАЗУЮТЬ АБІТУРІЄНТАМ, ЯКИМ МОЖЕ БУТИ ЇХ КАР’ЄРНЕ ЗРОСТАННЯ

 

12 червня, 2012

Тала ПРУТКОВА, журналіст.

 

Фахівці Центру практичної психології, який діє на базі Інституту соціальних технологій Університету „Україна”, не лише виявляють вроджені схильності абітурієнтів, але й надають консультації, проводять тренінги. Хто ви – інженер чи вільний художник, керівник чи підлеглий, організатор чи виконавець? На ці та інші питання може дати відповідь профорієнтаційне тестування.

Справді, вкрай необачно обирати спеціальність лише з огляду на її модність, престижність, розмір пропонованої зарплати. Здібності у навчанні та схильність до певних предметів не є надійними орієнтирами при виборі професії. Необхідно звертати увагу на психічні властивості індивіда, як от темперамент, вроджені й набуті риси характеру, характеристики пам’яті, мислення тощо.

- Ми передусім визначаємо, які здібності й захоплення мав абітурієнт у школі, – розповідає працівник Центру практичної психології Леся Василюк. – Після цього пропонуємо тести, які показують, до професій якого спрямування схильний опитуваний. Є така класифікація, що поділяє професії на 5 типів у контексті предметів і об’єктів, з якими представник даного фаху працює. Це типи «людина – природа» (агроном, ветеринар, лісничий, зоолог), «людина – людина» (менеджер, вчитель, соціальний працівник, продавець-консультант), «людина – техніка» (токар, водій, радіомеханік), «людина – знакова система» (програміст, коректор, математик), «людина – художній образ» (дизайнер, художник, музикант, письменник).

Варто зауважити, що останніх серед абітурієнтів з кожним роком стає дедалі більше. Їм важко працювати за тими спеціальностями, які передбачають жорстку трудову дисципліну, що потрібно враховувати…

Крім схильності до професій певного типу, ми виявляємо, в якій особистісній сфері людина може себе проявити якнайповніше: це мотиваційна сфера, інтелектуальна чи комунікативна; людина має організаторські здібності чи, наприклад, володіє рисами сумлінного виконавця. Ми виводимо загальний результат, і тоді абітурієнт визначається, чи варто переглядати свої погляди на майбутню кар’єру кардинально, чи, може, треба звернути увагу на особистісні характеристики, яких бракує для досягнення поставленої мети. У такому випадку ми пропонуємо тренінги, індивідуальні чи групові заняття.

Не слід недооцінювати психологічний аспект вибору професії, адже саме з огляду на нього чимало спеціалістів так і не реалізувались у своїй кар’єрі. Скажімо, щоб бути хорошим журналістом, недостатньо лише добре писати (діяльність типу «людина – знакова система»). Невід’ємні риси успішного медійника – комунікабельність, наполегливість, рішучість (ознаки типу «людина – людина»). Якщо ж цих рис немає, потрібно знайти компромісне рішення – піти вчитися на редактора, коректора, перекладача.

Інша ситуація: школяр добре знає хімію і біологію, тому вирішує вчитися на лікаря. Але, попри хороші оцінки з цих важливих наук, майбутній ескулап зовсім не наділений філантропією, бажанням допомагати, закотивши рукави, навпаки – виявляє деяку бридливість при фізичних контактах із людьми. Ясна річ, що хорошого медика з нього не буде, зате може вийти непоганий фармацевт. Майбутній юрист, попри доскональне знання законів, повинен також бути хорошим оратором, вміти переконувати, аргументувати власну думку.

У виборі майбутньої професії також не зайвим буде зважати на тип особистості, темперамент, репрезентативну систему. Ще на початку ХХ століття психолог Карл Юнг увів поняття екстравертності й інтровертності. Йдеться про вроджену схильність черпати енергію, життєві сили: у випадку екстравертів – із соціальних контактів, комунікації; у випадку інтровертів – із внутрішнього світу. Так от, якщо абітурієнт – типовий інтроверт, який не любить галасливих збіговиськ (вони його виснажують) і воліє працювати наодинці, робота в шумному колективі, де всі ідеї народжуються у процесі групового «мозкового штурму», не лише негативно вплине на його самопочуття і продуктивність, але й не дасть йому можливості розкрити свій потенціал. Інтровертам потрібно обмежувати спілкування, тому вони стають хорошими письменниками, редакторами, бібліотекарями, архіваріусами, лаборантами науково-дослідних інститутів, контролерами з якості…

І навпаки, якщо маємо типового екстраверта, якого надихає і стимулює спілкування, постійна робота тет-а-тет із комп’ютером може стати для нього не лише причиною неефективності праці, але й глибокої депресії і розчарування в житті. Тому екстравертам бажано працювати продавцями, юристами, лікарями, рекрутерами, координаторами проектів тощо.

– Наприклад, у сфері психології себе цілком може реалізувати людина будь-якого типу, – говорить доцент кафедри психології Інституту соціальних технологій Університету „Україна” Олена Берещук. – Якщо спеціаліст надає консультації, проводить психологічні тренінги, безпосередньо контактує з людьми, краще, щоб він був екстравертом, який сам потребує цього спілкування. Якщо ж людина «загорнута» в себе, схильна до самоаналізу, любить і вміє це робити професійно стосовно інших, то маємо хорошого інтроверта-психоаналітика. Така людина також може стати науковцем і гарно реалізувати себе у цій сфері. Думаю, що в кожній професії є ніші, які може займати людина з певним типажем: інтроверт чи екстраверт, холерик чи флегматик… Робота є для всіх, але бажано, щоб ця робота, крім фінансів, приносила ще й задоволення.

Вроджені психічні особливості значною мірою впливають на успішність і кар’єру. Але історія наводить багато прикладів, коли люди досягали висот професіоналізму не завдяки, а всупереч обставинам. Варто пам’ятати, що робота над собою здатна виправити ті риси, які заважають фаховому становленню, і розвинути ті, які покликані привести вас до успіху.